Шість років тому у Глухові з’явився клуб карате «Самурай». Його тренер Ігор Кучер мав за плечима яскраву спортивну кар’єру, а 11 років тому зосередився на роботі тренером.
Чоловік говорить, що його мрія – виховати нових зірок карате. Серед глухівських спортсменів він бачить великий потенціал. Про це він розповів кореспондентам Глухів.City.
– Розкажіть, будь ласка, чому ви обрали саме карате, а не інший вид спорту?
В моєму селищі карате було на досить високому рівні, й багато дітей займалися. До того ж мені подобалися єдиноборства.
Пам’ятаю, ми тоді дивились різні фільми з голлівудськими акторами: Чаком Норрісом, Брюсом Лі… Мене це дуже надихало, а тому я пішов на секцію карате.
З перших тренувань мені дуже сподобалося, і я навіть постійно залишався на додаткові тренування. Якщо мої друзі займалися по дві години, то я займався десь близько трьох годин щодня.
Я дуже просився у тренера на змагання. А коли я вже виїхав на свої перші змагання і зайняв призове місце, то ще більше полюбив карате. І з того часу вже не уявляв без нього свого життя.
– Згадайте свою кар’єру спортсмена. Які змагання вам найбільше запам’яталися?
Після закінчення школи я пройшов відбір в збірну України. На Кубку світу, який проходив в Будапешті, я зайняв третє місце.
У моїй кар’єрі було багато чемпіонатів і кубків України. Але був один чемпіонат України, який дуже запам’ятався, тому що там я виступав разом зі своїм тренером – Беспалим Святославом Михайловичем.
Це було дуже важливо для мене – що він також зі мною виступає. Тобто, і він виступає, і я виступаю. Коли я його виводив на татамі – це було досить емоційно. Він тоді виступав серед ветеранів – зайняв призове місце. І я також став чемпіоном України.
– А як вирішили стати тренером?
Я завжди мріяв, що в мене буде свій клуб і що в мене будуть займатися діти, що я буду працювати тренером.
А тому після закінчення школи у мене не було ніяких вагань, куди я повинен вступити і яку професію маю отримати. Батьки хотіли, аби я здобув інші професії. Але я мріяв працювати з дітьми.
Десять років тому я твердо вирішив, що у мене буде свій клуб, і він буде окремо від „Легіону‟. Я розмовляв тоді зі своїм наставником Святославом Беспалим, щоб, можливо, я залишався в Ямполі й не організовував якийсь окремий клуб, якусь окрему назву. Але він мені так сказав: «У тебе свій шлях – рухайся! Я тобі тільки буду в цьому допомагати».
Я назвав свій клуб „Самурай‟. Чому „Самурай‟? Тому що це – японський воїн. І оскільки карате – це японський вид мистецтва, а самурай – це воїн, то у нього шлях воїна.
– Розкажіть про переїзд до Глухова. Як усе починалося тут?
Шість років тому я приїхав до Глухова – ми відкрили секцію, набрали дітей. Дуже багато дітей приходило, бо це для Глухова було трішечки в новинку. Тут багато клубів з єдиноборств: такі направлення, як-от ушу, бокс, боротьба, рукопашний бій. Але карате, скажімо, у чистому вигляді не існувало. Тому всім було дуже цікаво.
Багато було дітей і їм дуже подобалось – і так йшли, йшли, йшли.
Ми ж працювали, започаткували тут змагання – районні змагання і змагання міста. А зараз ми вже перебуваємо в іншому залі – на новому місці. Так склалися обставини, що нам довелося виїхати з попереднього місця.
І минулого року, десь під Новий рік, ми заїхали в цей зал. Тут навіть не тренувалися – почалася війна. Відновили заняття вже після деокупації нашої області.
– Скільки дітей займається у «Самураї»?
В клубі нині – десь близько 120 дітей займається. Це включно з містом Шостка. Тобто, Шостка і Глухів працюють як один єдиний клуб, як одна сім’я.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
