За 25 кілометрів від Глухова, в невеликому селі Землянка, розташований унікальний історико-етнографічний музей. Жителі села створили його на честь своєї відомої землячки Пелагеї Литвинової-Бартош.
Як розповідає завідувачка музею Оксана Анісімова, це дворянка, яка в ХІХ столітті вивчала українські звичаї та традиції. У радянські часи влада намагалась знищити всі згадки про неї.
«Пам'ять про дворян витравлювалась, дітям навіть не розповідали, що була така. Але коли розпочалась декомунізація і ми почали думати, як перейменувати головну вулицю нашого села, то згадали, що старі люди розповідали про дворянку, яка вчила дітей вишивати та вчила їх грамоти. Ми "полізли" в Google і почали читати «Пелагея Литвинова-Бартош – фольклористка, етнографиня…». Коли дізналися, яка відома у нас землячка, то це всіх здивувало», – розповідає пані Оксана.
Музей відкрили у 2019 році в старовинному будинку сільського священника. Сьогодні у музеї можна знайти багато праць Литвинової-Бартош. Зокрема, тут цінують збірку місцевих весільних традицій.
«Найціннішою її роботою вважається праця «Весільні обряди та звичаї в селі Землянка Глухівського повіту на Чернігівщині». Тут описані всі 25 весільних обрядів, які були 100–150 років тому: від «допиток» – до «одводин». Коли ми прочитали цю книгу, то зрозуміли, що це справжній шедевр».
За словами завідувачки музею, частину обрядів в селі вже пробували відтворити. Зокрема, для цього створили автентичний гурт «Панянки з Землянки».
«Ми відтворили один з обрядів, який називається «коровай». Коли жінки пекли коровай, то співали пісню: «Ніхто не вгадає, Ніхто не вгадає, що в нас в короваї. Три фунти мучиці, три ложки водиці та три фунти масла, яєць півтораста … Ууу», – наспівує Оксана Анісімова.
Крім весільних традицій, дослідниця задокументувала і місцеві орнаменти. Також у музеї зберігся примірник азбуки, яку Литвинова-Бартош написала для сільських дітей.
«Пелагея Литвинова-Бартош збирала зразки орнаменту. Вони унікальні, таких ви не побачите ніде. Це зразки Глухівського, Конотопського, Кролевецького повітів. Азбуку для народних шкіл також писала вона. Вона сама створювала, сама навчала. Ця азбука пристосована для навчання бідних дітей із села», – розповідає пані Оксана.
Музей в Землянці наповнений багатьма артефактами. Їх закладу передали самі жителі села. Але найбільше тут пишаються справжнім ткацьким станком.
«Наш музей історико-етнографічний. Тут багато експонатів, які передали мешканці села: знаряддя праці, рушники, вишиванки. Дієвий ткацький верстат, на якому наші майстрині плетуть килимки. Чому? Бо Пелагея Литривинова-Бартош мріяла заснувати ткацьку школу і залишити її селу. Цей ткацький верстат – як втілення її мрії», – зазначає Оксана Анісімова.
Завдяки музею невелике село Землянка вже стало досить відомим. Сюди приїжджають екскурсії не лише з навколишніх міст, а і зі столиці. Завідувачка закладу розповідає, що до війни довелось зустрічати й гостей з-за кордону.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
