«Якщо Анастасія Федорівна піде на заслужений відпочинок, що буде з усіма нами?!», – такі слова можна почути від багатьох мешканців Глухівщини.
Розповідаємо історію 80-річної Анастасії Артеменко, яка працює хірургинею-стоматологинею в Глухові. Читайте, з якими цікавими випадками їй довелося зіштовхуватися, чому вона любить свою роботу та чи планує працювати далі.
Екстрена допомога
Нещодавно з уродженкою Глухова, яка мешкає в Сумах, сталося лихо: набрякло обличчя, боліла щелепа. Звернення до щелепно-лицьового відділення Сумської обласної лікарні результату не дало: жінку ретельно обстежили, зробили рентгенівський знімок та направили до стоматолога в іншу установу.
Там зробили ще один рентген, знову обстежили й направили на інший кінець міста – до невролога. На всі прохання пацієнтки виписати знеболювальне, стоматолог розвів руками. Мовляв, у вас не стоматологічне захворювання, нічим допомогти не можу.
Невролог уже не приймав. Запис – на тиждень уперед. Пацієнтка благала зробити хоча б щось, аби вгамувати біль. У реєстратурі розвели руками: з гострим болем порадили йти до приватного лікаря. Віддавши за прийом 400 гривень, результату пацієнтка так і не отримала. Спеціаліст лише виключив запалення трійничного нерву.
Знесилена, ослаблена та змучена болем, з обличчям, яке розпухло ще більше, жінка стояла на ґанку поліклініки та плакала.
Тоді жінка вирішила зателефонувати Анастасії Артеменко. Та в телефонному режимі «зробила огляд», розшифрувала знімки та діагностувала пульпіт – запалення нерва під запломбованим зубом.
Вночі стан пацієнтки значно погіршився – піднялася температура та збільшився набряк – очей зовсім не видно, губи «вивернуті», у роті – гуля. Лікарка ж вранці, у свій вихідний день, провела героїні статті стоматологічну операцію – зробила розтин набряку верхньої щелепи, і призначила подальше лікування. Нарешті біль вщухнув.
Таких випадків у практиці пані Анастасії – тисячі. Фактично, уся її професійна діяльність складається саме з таких випадків: коли вона рятує пацієнтів, які з.з’їжджаються до неї звідусіль, навіть з-за кордону. Кому критично важливо – старається допомогти телефоном.
Мріяла будувати кораблі
Анастасія Федорівна народилася в 1943 році в багатодітній родині колгоспників на Полтавщині. Окрім неї, батьки виховували ще трьох малюків.
Мама з татом навчали дітей любові до людей. Героїня статті згадує, як батько завжди купував у незнайомих бабусь польові квітки за 25 копійок. Хоча й сам міг нарвати їх у полі скільки завгодно.
А ще тато приділяв багато уваги освіті Анастасії, зокрема, математиці. Хотів, аби вона та і її брати із сестрами, вивчилися та заробляли собі на життя не фізичною працею, а розумом.
«У часи моєї юності, в 1961 році, коли мені було 19 років, людство підкорило космос: Гагарін здійснив політ, облетівши Землю на космічному кораблі та вдало повернувся назад, – розповідає Анастасія Федорівна. – З тієї миті моєю мрією стало будівництво космічних кораблів. Й освіту я хотіла отримати саме таку».
Після закінчення сільської школи працювала з батьками в колгоспі, одночасно готуючись до вступу в інститут. Стала студенткою Харківського стоматологічного університету, який потім перевели до Полтави.
Навчалася старанно. Каже, не заради стипендії, а заради знань. Уже під час практики викладачі помітили, що Анастасія – дуже відповідальна. А головне – любить людей.
«Для мене кожний пацієнт – дорогоцінний. Я завжди намагаюся допомогти якомога краще», – каже співрозмовниця.
Єдиний запис у трудовій книзі
Пані Анастасія пишається тим, що працює на одному місці від отримання диплома до самої пенсії. У Глухів потрапила по розподіленню з університету: відкрила карту, знайшла, де він розташований, – і поїхала.
Уже 63 роки Анастасія Артеменко оперує складні випадки: флегмони, радикулярні кісти, папіломи, фіброми, епуліди, робить шинування зламаних щелеп, вправляє вивихи.
«Для мене неважливо, за яких умов пацієнт отримав травму: під час бійки чи народився таким, – говорить лікарка. – Моє завдання – допомогти людині позбавитися болю та його причин».
Лікарка каже, що не замислювалася над тим, аби зробити кар’єру й не стояти увесь день на ногах, а сидіти в кабінеті. Вона не хоче витрачати свій час на розв’язання організаційних питань. Натомість хоче рятувати людей.
У 1995 році її призначали на посаду завідувачки стоматологічного відділення Глухівської лікарні. Але вистачило Анастасії Артеменко лише на шість років. Написала заяву на звільнення – і повернулася до пацієнтів.
Зламана щелепа, тріска та інтуїція
За більш ніж півсторічну практику в хірургині були випадки, які вона запам’ятала на все життя. Так, наприклад, молодий чоловік приїхав на новорічні свята з-за кордону й опинився в стоматологічному кріслі зі зламаною щелепою після бійки.
Довелося накласти шини на верхню та нижню частини обличчя. Це доволі копітка процедура: кожний зуб чіпляється дротиком, потім усі зуби скріплюються до купи. До повного одужання – кілька місяців, і весь цей час необхідно ходити до лікаря на огляд. Пацієнт відмовився це робити й поїхав за кордон.
Вмовляння Анастасії Федорівни залишитися в Глухові заради власного здоров’я ігнорував. Але вже через місяць приїхав у Глухів до лікарки. Пані Анастасія пригадує, як він просив вибачення та благав про допомогу: дуже боліло.
Ще один мешканець Глухівщини, працівник деревопереробного підприємства, потрапив до лікарні просто з робочого місця. Пані Анастасія поглянула на нього й зойкнула: між зубами застрягла тріска розміром 12 см, від шостого до останнього зуба. А це вже профіль не хірурга-стоматолога, а загального хірурга. Та той був зайнятим.
«Я не змогла спокійно спостерігати, як страждає в очікуванні операції пацієнт, тому витягла тріску сама», – пригадує лікарка.
Ще один випадок – одного разу на прийом приїхав мешканець села зі скаргами на біль та припухлі ясна. Начебто нічого особливого, але щось не давало Анастасії Артеменко спокою: якось підозріло той кашляв. Запропонувала йому залишитися на кілька днів у місті. Пацієнт не хотів, бо не мав, де зупинитися. Лікарці довелося самій шукати його родичів, пояснювати їм ситуацію та просити надати йому прихисток.
За два дні спостерігання за хворим хірургиня виявила причину: у чоловіка від запалення ясен гній пішов до легень, що і спричинило кашель. Сконтактувалася із сумськими колегами, пацієнта доправили до обласного центру та госпіталізували в реанімаційне відділення, адже його стан був уже критичним. Людину вдалося врятувати.
Стоматологічне крісло – не місце для тортур
Часто зубного лікаря люди бояться більше за всіх. Мабуть, через те, що колись медицина була зовсім не такою, як зараз, і стоматологія асоціювалася із чимось жахливим, де людині роблять дуже боляче.
За 63 роки, відколи пані Анастасія почала працювати, усе докорінно змінилося: з’явилися знеболювальні ін’єкції, новітня сучасна апаратура, приватні стоматологічні клініки. Та лікарка дотримується свого підходу до кожного пацієнта: насамперед людину варто заспокоїти. Каже, спокійна розмова – найкраще знеболювальне.
«Потрібно поговорити з пацієнтом про те, що йому приємно, наприклад, про його дітей, – ділиться лікарською мудрістю співрозмовниця. – Коли він розслабиться, можна вже й до справи приступати».
Окрім усього, пані Анастасія принципово не приймає від пацієнтів ані грошей, ані подарунків. Каже, що отримує зарплату – і цього досить. Пригадує, як одного разу молодий колега іронічно запитав її, що вона заробила за все життя. На що жінка щиро усміхнулася: «Я заробила найцінніший скарб – людські вдячності!».
На момент написання матеріалу пані Анастасія перебувала на своєму робочому місці. Уже 63 роки щодня, зранку до вечора, вона стоїть біля крісла, надаючи пацієнтам хірургічно-стоматологічну допомогу.
За день через її руки проходять десятки змучених болем людей різного віку. За місяць – сотні, за рік – тисячі. За десятиріччя – десятки тисяч. Тож можна сміливо сказати, що в скарбниці людських подяк Анастасії Артеменко – їх уже понад мільйон.
Цьогоріч пані Анастасії виповнюється 80 років. Але йти на відпочинок, який уже давно заслужила, вона все ж не збирається.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
