Днями ми познайомилися з надзвичайною людиною – завідувачем кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка Андрієм Гриценком. Хочемо познайомити й вас із ним.
Андрій Гриценко навчає студентів, досліджує історію Глухова, пише наукові праці, а у вільний час створює статті для української Вікіпедії.
В п'ятницю ми зателефонували Андрію з проханням про інтерв’ю. Попри зайнятість і велике навантаження, він нам не відмовив. Можливо, взнаки далося те, що у минулому науковець сам був журналістом і декілька років очолював видання «Данкор Глухів».
Працює для студентів
З самого ранку ми зустрічаємося в стінах університету.
Зараз у пана Андрія відповідальний період, адже триває вступна кампанія. Потрібно обрати кращих студентів. Вже за п’ять років саме вони вчитимуть історії майбутні покоління.
Адміністративна робота – невіддільна складова розпорядку дня завідувача кафедри. Пан Андрій говорить, що у взаєминах із колегами він максимально демократичний.
«Робота завідувача кафедри якоюсь мірою ненормована. Якщо викладач в основному зосереджений на підготовці до пар, то завідувач, крім того, що має те ж навантаження, виконує ще певні адміністративні функції: координує роботу, нагадує, проводить брейнстормінг. Крім того, моя робота – це спілкування з директором навчально-наукового інституту й моєю колегою по кафедрі, кандидатом історичних наук Оленою Чумаченко, проректорами та ректором».
Велике задоволення викладач отримує від спілкування зі студентами. Ми це відчули в розмові. Викладач намагається бути сучасним і розмовляти зі студентами однією мовою, усіх студентів знає поіменно та приділяє їм величезну увагу.
Говорить, що не бачить проблеми в дистанційному навчанні й читає пари не лише з університету та дому, а й із міського парку. От і ми побували на такому уроці з паном Андрієм.
«Коли починаються заняття, то в мене буває дві-три пари на день. Але потім це начитування минає, і в мене залишається 5–6 пар на тиждень. Цей аспект мені подобається, напевно, більше, ніж адміністративна робота. Відразу бачиш, що потрібно сучасній молоді, що їх цікавить. Дуже приємно, коли вони багато що переймають, тому що саме для студентів ми й працюємо».
Вчитель до ідеального уроку готується все життя
Обов’язково знаходить час пан Андрій і на наукову роботу. За останні два роки він написав десять наукових статей для міжнародних журналів.
Поки ми спілкуємося з паном Андрієм, він не випускає з рук книжку. Говорить, що дуже любить читати, але на це не завжди вистачає часу.
«Велику роль відіграє наукова робота, як говорив Сухомлинський, вчитель до свого ідеального уроку готується все життя. Це не значить, що треба сидіти й читати книжки, хоча я цю справу люблю, а про те, що потрібне постійне самовдосконалення. Особливо цікавить історичний аспект – історія нашого університету, нашого міста, актуальні питання історії України».
А ще в Андрія Гриценка є захоплення – він пише статті для української Вікіпедії. З 2013 року написав уже майже дев’ять тисяч таких матеріалів.
«Найбільше моє хобі, якому я приділяю весь вечірні час, і дуже вдячний своїй родині, яка до цього ставиться з розумінням, – це написання статей для Вікіпедії. Їх уже створено майже дев’ять тисяч. Стараюсь писати більше про Глухів, про наш край, про видатних людей».
Про це пан Андрій говорить із таким захопленням, що це відчуваємо й ми.
Для чоловіка важливо, щоб правдива історія нашої країни була доступною для всіх, щоб кожен охочий міг прочитати про неї на просторах інтернету.
Робота в оточенні
Історик розповідає, що найважче працювати було в березні минулого року, коли Глухів був оточений російськими військами.
Відраду він знайшов саме у своєму хобі й намагався більше писати про історію нашої країни, але раптом зрозумів: якщо росіяни зайдуть у місто, то неодмінно помстяться за його патріотичні статті. Тим паче, що всі матеріали він додає під своїм іменем.
«Коли почалася війна й ми опинилися в окупації, то виникла тривожність і потрібно було кудись себе подіти. Найбільше, у чому я себе знаходив – це написання статей для Вікіпедії, а особливо про загиблих героїв. На якомусь етапі я зрозумів, що якщо, не дай Боже, нас повністю окупують, то писати більше я не зможу».
У чоловіка виникла думка, що потрібно зупинитися… Але він її швидко відігнав і почав писати ще більше, щоб своїм прикладом надихати людей на боротьбу з ворогом.
«Потім думаю: «Ні, навпаки, треба писати більше». Я не військовий, але маю свій інформаційних фронт. Це не лише гарні слова. Тоді такою була моя позиція: чим більше я буду писати, тим більше інші будуть розуміти, що не треба боятися і треба виганяти росіян будь-яким способом».
І ми впевнені, що Андрієві це вдалося. Спілкуючись із ним, ми зрозуміли, що він – справжній патріот своєї країни. А ще він дуже любить Глухів і знає про його історію практично все.
Ми попросили його провести невелику екскурсію центральною частиною міста і майже годину слухали його надзвичайно цікаву розповідь.
А розповів нам Андрій і про навчальні заклади міста, які діяли 150 років тому, і завдяки яким Глухів вже тоді називали містом студентів, про незвичайний будинок Неплюєвих, який відіграв важливу роль в історії міста, про студента Григорія Нарбута, який пізніше став художником-ілюстратором і автором перших українських грошових знаків.
Цю розповідь ми записали на відео, щоб нею могли насолодитися і наші читачі. Тож приємного перегляду!
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
