Жительки села Шевченкове, що у Березівській громаді, кожного вечора збираються в сільському клубі і плетуть сітки для наших військових

Директорка закладу Тамара Воробей розповідає, що найважче волонтерам було у перші дні вторгнення, коли село здригалось від потужних вибухів на трасі Київ-Москва, яка проходить поруч із селом, та взимку, коли працювати доводилось без світла та опалення.

«На другий день вторгнення ми зібралися в клубі і написали звернення до односельчан з проханням приносити з дому старі речі. Люди радо відгукнулись і почали нести то старі спідниці, то інші речі, і ми їх різали на клубки. На зиму нам відключили опалення та почали вимикати світло, тоді хлопці підключили нам акумулятор і всі, хто не хотів сидіти вдома, почали приходити до нас, різали клубки, плели сітки. Осінь, зима - вечори довгі, вдома робити нічого, а матері просто сходили з розуму через те, що їх сини під Бахмутом. Сітки ми віддавали хлопцям, що у нас стояли, відправляли в Шостку, Суми, куди могли – туди відправляли».

Жителька села Тетяна розповідає, що спочатку жительки Шевченкового лише різали тканину та відправляли її в Шостку, а згодом налагодили власне виробництво сіток.

«Плести сітки ми ходимо постійно, як тільки розпочалось російське вторгнення. Кожного вечора ми з дитиною тут. Спочатку можливості плести сітки у нас не було, то ми почали з того, що різали тканину і допомагали іншим. Так, втомлювались руки, але нічого страшного, чоловіки там, а ми тут - потрібно допомагати один одному».

А Марія розповідає, що вона з родиною пішки прийшла у село з Чернігова, коли місто почали щоденно бомбити росіяни. Облаштувавшись у Шевченковому, вона відразу ж доєдналась до волонтерів.

«Ми з Чернігова, виходили з міста пішки. Не думали, що залишимось живі і йшли хоча б для того, щоб прожити на тиждень, чи два більше. До волонтерів першими прийшли мої діти, а потім вони мені сказали, що там плетуть сітки і потрібна моя допомога, я прийшла, мені сподобалось і я залишилась. Тут трохи відволікаєшся від всього, забуваєш про все»

Жителька села Галина розповідає, що всі чоловіки її родини зараз на фронті. Тож жінка розуміє, наскільки важливі для них маскувальні сітки.

«Допомагаємо нашим хлопцям, у мене на війні син, онук та два зяті. Зять служить на серединобудській стороні, то ми його підрозділу 37 сіток передали. Для них це важливо, адже потрібно маскуватися – у відкритому полі, все ж таки, знаходяться».

Волонтерки говорять, що за весь час виготовили і віддали військовим понад сто сіток і не збираються полишати цю важливу справу.