Яскраві кольори та знайомі з дитинства сюжети. У селі Шевченкове, що неподалік Глухова, живе унікальна майстриня Валентина Худан. Нині їй 89 років. І майже половину віку жінка створює неймовірні казкові килими.
У дитинстві вишивала, щоби заробити на хліб
«У хрещики, та у гладь». Так пані Валентина називає техніки вишивання. У них майстриня вправляється з дитинства. Жінка згадує, її велика родина жила бідно. Тож, рукоділлям ще маленька Валя заробляла сім’ї на хліб.
«Ні за що було мені ниток купити, ні за що матеріалу. Принесуть мені усе. Я пошию їм, а вони вже тоді оце скільки ниточок я зшию, ото мені заплатять», – згадує майстриня.
Витинати пані Валентина почала з часом. Перший свій килим вона створила у 45 років. Спробувати нову техніку вмовила сестра. Відтоді майстриня не повертається до інших видів рукоділля.
«Не хочу вже ні вгладь, ні в хрещики. Дочка теж шиє, у хрещики шиє. Ну в нас усі. Навіть синок покойняга килими шив. А то такий стіл у хаті був, то наб’ю оце трішки, і він прибіжить із роботи, і собі сідає витинати», – розказує Валентина Худан.
Все життя працювала, але нитку з рук не випускала
Пані Валентина все життя в роботі. Двадцять сім років працювала в колгоспі, ще стільки ж – на кухні у сільській школі. Також доглядала дітей та вела чимале господарство. А ще саджала городи та вирощувала квіти. Кожну вільну хвилину, якої було обмаль, майстриня витинала.
«Пенсію носять, а зараз же тільки жити. А нитки оно які дорогі, а матеріли, а все ж. Гроші принесуть, дочка купляє. Так чого ж мені не шить, так чого ж мені отаку красу не робить. Я любуюся. Любуюся і Господа Бога прошу: «Дай мені ще силочки. А так хочеться», – ділиться пані Валентина.
Навіть у 89 років майстриня не сидить на місці. Вона тримає господарство: є кури, а також пес. Весною пані Валентина зламала ногу й деякий час була прикута до ліжка. Та навіть тоді не засмутилася – мала безліч часу на улюблене заняття.
«Вишивала. Я не могла інакше. Ну як мені не вишивати, якщо руки роблять», – дивується майстриня.
Нитками витинає пам'ять про себе для майбутніх поколінь
Щоби створити унікальний яскравий килим пані Валентині потрібен ескіз, тканина та нитки. Витинає вона саморобним інструментом. У руках тримає основу від кулькової ручки, де замість пасти – швейна голка. А в ній – нитка.
«Отак натискаєш на матеріал, щоби за голкою не йшов, отак».
Сюжети для своїх килимів жінка бере зі знайомих українцям казок. На полотнах котик зустрічається з півником, пан Коцький гуляє у чоботях, а коза-дереза задирається до інших звірів.
Для ескізів майстриня також використовує роботи знайомого художника.
«У мене ще ж є художник із Шостки – Осьмач Віктор Григорович. Він і оце малював, і оце. І у веранді, то теж по його картинам. Вони дружать із моєю дочкою. І ще ж так приїжджає провірить, а ну що тут. І каже, отак не те, то не так, то не так», – сміється Валентина Худан.
У затишному будинку пані Валентини все у її килимах – від підлоги до стелі. Скільки виткала, жінка не згадає й сама. Роботи вона не продає, а лише дарує друзям та рідним. На запитання, чому не заробляє своєю творчістю, відповідає так.
«Хай дочка що хоче, те й робить. Вона може порвати їх, може попалити їх. Хай що хоче, те й робить. Внучечці хочеться, щоби вона приїхала і взяла. Хіба ж мені не хочеться, щоби пам’ять осталася. А як, як доправить… А я для своєї душі, душу віддаю сюди. Хочеться мені, хочеться…», – зізнається майстриня.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram.
