У світі, де кожен крок здається важким і понурим, сміх стає справжнім багатством. Він перетворює буденність у свято, пробуджує позитивні емоції та дає можливість відчути радість у найтемніші часи. І саме гумор, яким глухівчанка Ірина Понирко наповнює свої сторінки в соцмережах, став приємним розвантаженням для її читачів та читачок.
У своєму невеликому блозі Ірина вміло спілкується з аудиторією через комічні відео, дотепні історії та навіть чуттєві вірші, від яких з’являються сироти на тілі.
Із журналісткою Глухів.City Ірина поговорила про ідею створення гумористичного блогу, як сміх допомагає їй у найважчі часи, про переживання у віршах, про сором’язливість і навіть про хейтерів.
Усмішка у складних обставинах
Поринувши в розмову з Іриною стає очевидним, що гумор завжди був її вірним супутником. У школі та університеті вона активно брала участь у квк-конкурсах, тому без проблем може імпровізувати та жартувати на будь-які теми. Але, не зважаючи на свої гумористичні навички, Ірина обрала доволі серйозну спеціальність – після школи вона пішла навчатися на викладачку української мови та літератури.
«Після отримання диплому я намагалася працювати за спеціальністю, проте через чотири роки зрозуміла, що мені не вистачає ось цієї вчительської витримки. Особливо не виходило бути постійно серйозною з дітьми, - розповідає Ірина з посмішкою та додає, що пізніше вона вирішила спробувати себе в аматорстві. – У цій сфері мені було комфортніше, ніж на уроці. На жаль, я вирішила для себе, що не маю того внутрішнього світла, яким мусить володіти гарний учитель».
"Після отримання диплому я намагалася працювати за спеціальністю, проте через чотири роки зрозуміла, що мені не вистачає ось цієї вчительської витримки. Особливо не виходило бути постійно серйозною з дітьми".
Нині Ірина працює фахівчинею із соціальної роботи в Березівській громаді, де підтримує людей, які опинилися у складних життєвих обставинах. На цій посаді вона вже п’ять років. Зізнається, на початку було складно адаптуватися до нових обов’язків.
«Бувало, що від деяких історій у тебе тремтіння йшло по тілу, - говорить Ірина та пояснює. - Особливо, якщо це стосується дітей, які живуть у поганих умовах і потребують допомоги. Важкувато іноді довести людям, що варто спробувати покращити своє життя, відпустити якісь шкідливі звички чи токсичні стосунки, але ми намагаємося».
Пиляла дерева, а вийшов блог
Ідея створити гумористичний блог в Ірини виникла спонтанно. Спочатку вона в Instagram ділилася своїми віршами, висловлювала роздуми під дописами, а з часом почала декламувати власну поезію на відео.
«Раніше я навіть не думала про можливість декламувати свої вірші, бо була не впевнена у своєму голосі. Змогла наважитися тільки в 30 із хвостиком років. А вже незабаром у моєму блозі з’явилися гумористичні відео», - пригадує Ірина.
Орієнтовно рік тому, восени, вони з сім’єю пиляли дерева. Тоді в Ірини з’явилося бажання зняти цей процес. І, як це зазвичай буває, одне відео призвело до іншого. Її ролики побачила подруга та підтримала: «Головне зробити перший крок, а потім ти не будеш відчувати цей дискомфорт».
«Я спостерігала за іншими гумористичними блогами, але мені було важкувато вилізти зі своєї шкаралупи. Зазвичай, коли ти починаєш займатися чимось публічним, тебе починають обговорювати. Особливо в негативному аспекті. Тому, я трохи боялася цього ажіотажу. Втім, створювати гумористичний контент почала випадково», - згадує Ірина та додає, що, як вона і думала, у неї з’явилося декілька хейтерів, які критикували її стиль, поведінку, виховання дітей та навіть щасливі посмішки.
Однак, вона навчилася не пропускати це через себе. Навпаки, глухівчанка вирішила використовувати негативні коментарі як контент для свого блогу. Замість того, щоби піддаватися критиці, вона вчилася з неї жартувати.
Про те, як позбулася шкаралупи сором’язливості
«Багато людей сміються, коли кажу, що насправді я сором'язлива людина. Мені ніхто ніколи не вірить, бо в блозі я завжди енергійна та балакуча», - зізнається Ірина.
На початкових етапах блогерства Ірина відчувала певний дискомфорт перед підписниками. Цей бар’єр вдалося подолати завдяки читачам та читачкам, які писали позитивні відгуки та слова підтримки.
«Завдяки підтримці людей я почала відчувати більшу впевненість у собі. Особливо, коли писали приємні відгуки та говорити: «Іра, ти зробила мій день, не можу припинити сміятися». Після такої віддачі хочеться творити в п’ять разів більше», - розповідає Ірина.
Блогерка продовжує долати свої бар’єри та розширювати горизонти творчості. Наприклад, літом вона разом із ще однією глухівською блогеркою та аніматоркою Юлею Латишевою влаштувала батл під назвою «Не слабо», де вони виконували різні завдання.
«Юля одразу погодилася на цю ідею, бо нам удвох хотілося якось розбавити літо. Насправді, це цікава гра, але не для скутих людей, тому це був подвійний виклик для мене. Наприклад, мені треба було вийти в кумедному одязі в магазин або заспівати в різних громадських місцях пісню. Тоді було трохи страшно, але після отримувала такий божевільний викид адреналіну», - розповідає Ірина та зазначає, що, можливо, зимою вони з Юлею влаштують ще раз такий інтерактив.
Нині Ірина регулярно радує свою аудиторію різноманітним контентом. У неї є ранкова рубрика, яка дуже всім полюбилася: вона робить жартівливе передбачення дня за допомогою карт Таро. Або кумедні відео, у яких дуже часто бере участь її чоловік та молодший син. Окрім того, Ірина не соромиться влаштовувати розпаковки покупок, ділитися відгуками на прочитані книги чи розповідати про свої пригоди в магазині секонд-хенд.
Хейтери та сміх «не на часі»
На початку блогерства Іра говорила з підписниками російською, але після поїздки у Львів вирішила перейти на українську мову. Точніше, «суржик». І наштовхнулася на хейтерів.
«У мене іноді питають, мовляв, я що українську не знаю, що русизми вставляю? Але я знаю. Просто я так хочу, я так бачу свій блог. Іноді я можу говорити виключно чистою українською мовою, але мені здається, що суржик більш колоритно виглядає у моєму блозі», - ділиться Ірина.
Загалом, від місцевих жителів глухівчанка не відчула особливого хейту, навпаки – тільки підтримку. Проте, був негативний фідбек від людей, які випадково натрапляли на її сторінку через рекомендації Instagram. Спочатку ці образи викликали незрозумілість та переживання. Своїми почуттями Ірина ділилася з рідними, задаючи питання, чому вона отримує такі коментарі: «Я ж просто піднімаю настрій людям, що тут поганого?».
Також часом з’являються коментарі, що під час війни сміх та гумор не на часі. Різними словами, але з одним посилом блогерці пишуть: «В Україні війна, а ви зуби шкірите».
«Я завжди відповідаю, що також відчуваю страх та переживання за свою родину, бо ми живемо біля кордону з росією. Мої діти часто прокидаються вночі від звуків артилерії чи від сирени. Тобто, я також знаходжуся в таких умовах, як і всі українці та українки. Просто сміх – це моя захисна реакція, як ліки для душі від стресу», - пояснює Ірина.
Вона переконана, що немає сенсу сидіти кожний день перед камерою та розповідати про свій біль, оскільки майже кожна людина в Україні переживає подібні страхи. Втім, те, що в неї болить, Ірина передає у своїй поезії.
Нещодавно, вона поділилася в блозі одним зі своїх віршів, де пише:
Так, я сміюсь.
Попри тишу напружену,
наче знайшла, де від болі сховатися.
Хай хоч мільйонами буду засуджена -
не перестану крізь сльози сміятися!
Як повномасштабна війна вплинула на поезію
Ірина почала писати вірші ще в дев’ять років. У 2021 році вона реалізувала свою давню мрію та надрукувала першу збірку поезій. Після цього авторку стали запрошувати на творчі вечори та заходи, де вона декламувала свої рядки.
Презентація першої збірки поезій.
«У мене десь було чотири творчих вечори. Мене запрошували у Вороніж, у Слоут. Також декілька разів була в нашій міській бібліотеці. Ще повинен був бути захід у Березі 25 лютого 2022 року, але почалося повномасштабне вторгнення, тому все скасували», - поділилася Ірина та додала, що з самого початку, вона створювала поезію переважно російською мовою, і мала лише кілька україномовних віршів. Проте з часів повномасштабної війни ця ситуація різко змінилася.
«Під час повномасштабного вторгнення я написала ще два вірші російською. Перший має назву «Мій хлопчик» (оригінальна назва «Мой мальчик» - ред.) про реакцію молодшого сина на те, що відбувається. Другий – «Мама, я хочу до тебе приїхати» (оригінальна назва «Мама, я хочу к тебе приехать» - ред.) про мою маму, яка перебувала в тимчасовій окупації. Вона живе в Сумах, і я тоді дуже за неї хвилювалася, - розповідає Ірина та продовжує. – Після того я більше не писала вірші російською. Я взагалі тепер не можу писати цією мовою».
Із 24 лютого 2022 року Ірина написала 20 віршів українською, у які вклала свої переживання, біль, емоції та історії рідних. Вона навіть поділилася планами щодо майбутнього: має бажання надрукувати ще одну збірку поезій, але вже рідною мовою.
На завершення Ірина додала, що завжди треба шукати позитив, навіть у найважчі часи: «У мої дитячі роки був такий чудовий фільм «Ворон-месник», і я запам’ятала звідти цитату: «Дощ не може йти постійно». Він колись закінчиться, а після вигляне сонце».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
