Від кількості петель до вибору кольорів та текстильних відтінків. Кожен елемент є важливим, а кожна структура нитки є частиною історії. В'язання гачком – це більше, ніж просто рукодільний процес. Це мистецтво, що перетворює нитки в унікальні речі.
Глухівчанка-рукодільниця Аліна Дерюгіна – приклад того, наскільки далеко може зайти творчість, коли вправна майстриня бере в руки нитки. Кожен куток її квартири – галерея в’язаних виробів. Від м’яких іграшок, аксесуарів, теплого одягу та чарівник прикрас для святкових ялинок до предметів декору.
Пані Аліна розповіла журналістці Глухів.City про радість створення амігурумі іграшок, різні техніки в’язання, перші виставки та інші цікаві моменти.
Досі зберігає першу в’язану серветку
У свої 68 років Аліна Дерюгіна опанувала багато технік в’язання гачком та спицями. Її любов до ниток зародилася ще в шкільні часи завдяки першій вчительці початкових класів. На початкових етапах рукодільниця навчилася в’язати гачком, а потім почала відвідувати факультети з вишивання, які організувала її вчителька. Там опанувала спиці.
«Творчою особистістю я була завжди й практично все своє життя в’яжу. Я люблю опановувати нові техніки. Наприклад, колись я займалася макраме, як було це популярно. У свій час я в’язала серветочки. Навіть перша робота збереглася, яку я створила ще в школі», – пригадує пані Аліна та демонструє першу зв’язану серветку, якій вже понад 50 років.
Перша серветка - посередині.
В’язання для глухівчанки було не тільки розрадою, але й допомогою в складні часи. Пані Аліна поділилася: «Після розвалу Радянського Союзу в країні розпочалася відбудова незалежної держави. Це був економічно складний період, я тоді багато речей в’язала для своїх дітей та знайомих».
Першою іграшкою амігурумі була курочка з секретом
Після виходу на пенсію у 2014 році пані Аліна вирішила, що це саме той час, коли можна розширити свої горизонти та відкрити для себе нові види творчості. Усе почалося з бажання навчитися в’язати іграшки. Однак, на той момент, вона не знала з чого почати.
Завдяки інтернету глухівчанка дізналася про японське мистецтво в’язання м’яких іграшок – амігурумі. Історія її знайомства з цією технікою почалася весняним днем, коли вона вирішила вперше спробувати створити тематичний декор для свого інтер’єру.
«Раніше думала, як ту іграшку зв’язати. Виявляється, що майже весь процес розпочинається з кільця амігурумі, а потім в’яжеш по колу. Своєрідна техніка, але мені подобається», - розповідає Аліна Сергіївна та додає, що першою роботою була невелика курочка, яку вона вирішила сплести як прикрасу для святкової корзинки на Великдень. Ця пташка мала особливий секрет – внутрішнє в’язане яйце амігурумі. Рукодільниця зазначила, що така конструкція дуже подобається діткам.
Відтоді пані Аліна поглибилася у вивчення цієї японської техніки. Вона стала активно розбиратися у всіх особливостях в’язання: види ниток, розмір гачків, наповнювач, як зробити іграшку без дірок і тому подібне.
«Особливих складнощів не було, бо я в’яжу ще зі школи, тому розуміла що до чого. В інтернеті я багато з чим ознайомилася, там є відео-уроки і описання – усе дуже зручно. У мене перші іграшки були не ідеальними, але досвід приходить із практикою», - зазначає рукодільниця.
Іграшки побачили світ, а світ побачив їх
Аліна Дерюгіна продовжувала створювати дивовижні іграшки амігурумі, а їх почали помічати. Спочатку це були друзі та знайомі, хто виявив інтерес до її майстерності. Поступово запити на власну в'язану іграшку стали надходити все частіше.
«Людмила Шишко, з якою ми знайомі й яка працювала в терцентрі, запропонувала зробити невеличку виставку в’язаних іграшок, – поділилася рукодільниця та додала. – Це був десь 2016 рік, тоді ця подія стала новим початком для подальшого розвитку».
У терцентрі на першій виставці жінки придбали кілька іграшок. Вони були вражені майстерністю та унікальністю робіт. Деякі купили в’язаних тваринок для себе, інші для своїх онуків. Одна з жінок сказала: «Я поставлю в себе кімнаті та буду милуватися».
Аліну Дерюгіну продовжували запрошувати на подібні заходи. Один із таких був у сквері імені Бортнянського та Березовського.
«Люди різного віку підходили до мене, роздивлялися іграшки та цікавилися їх ціною. Якщо чесно, я була дуже задоволена, що іншим сподобалися мої роботи. Особливо, на виставці отримала шалений заряд енергії та натхнення від відгуків та віддачі людей», – розповідає рукодільниця пані Аліна та додає, що після вона почала частіше виходити на ярмарки та святкові події.
Про те, як навчає інших в’язанню
Глухівчанка не тільки створює захоплюючі іграшки-амігурумі, але й ділиться своїми знаннями з іншими охочими рукодільницями. Цього літа вона допомогла двом дівчатам опановувати в’язання.
«Колись до мене на ярмарку підійшли мама з донькою та й питають: «Чи можете ви навчити в’язати?». Я погодилася, а чому ні? Вони взяли мій номер та й пішли, – пригадує пані Аліна та продовжує. – Це було за рік до війни, тому я забула про цю ситуацію. Цього літа надходить дзвінок від жінки, яка брала мій номер телефону. Вона подзвонила з приводу уроків в’язання».
У той час пані Аліна саме сильно підвернула ногу та весь час сиділа дома, тому така розрада була тільки на користь. Після декількох занять учениця привела з собою подружку, яка хотіла навчитися в’язати одяг.
«Ми розпочали роботу з найпростішого: я допомагала їм зрозуміти основні прийоми та техніки в’язання. Спершу вони працювали над створенням курячого яйця», - ділиться Аліна Сергіївна та розповідає, що навчати інших їй не важко, бо вона за спеціальністю вчителька початкових класів. Отримувала диплом у рідному Глухівському національному педагогічному університеті імені Олександра Довженка.
«Якщо хтось уже це зробив, чому я не можу це зв’язати?»
Аліна Дерюгіна не боїться виходити за межі своїх знань та навичок. Вона завжди відкрита до експериментів та нових творчих викликів. Три роки тому вона стала створювати в’язані сумки.
«У мене є девіз «Якщо хтось вже це зробив, чому я не можу це зв’язати?». Я так почала створювати сумочки, – підкреслила рукодільниця та продовжила. – Колись я шукала собі літні сукні в інтернет-магазинах, і на одній моделі я побачила солом’яну сумочку. Я вирішила, що хочу спробувати створити таку сама, бо вона мені дуже сподобалася».
У результаті пані Аліна створила собі сумочку, дочці, двоюрідній сестрі та іншим. Такі роботи дуже важко в’язати через матеріал: «Мені доводиться в’язати сумочки з джута в рукавицях, але це не дуже допомагає, бо все рівно стираються пальці. Хоча результат виходить дуже гарний».
Також глухівчанка-рукодільниця має інші роботи: в’язаного капелюха, новорічні прикраси на ялинку, одежу, тематичні іграшки, ляльки, у яких знімається одяг та навіть ляльку-берегиню, яку вона заговорює або ж просто читає молитву.
Патріотична зайчиха та іграшка-двійник
Пані Аліна не тільки творить красиві іграшки, але і вкладає у них особливий сенс. Колись їй надійшло особливе патріотичне замовлення від знайомої.
«Невістка моєї знайомої збиралася їхати в Англію, але перед цим хотіла взяти частину дому з собою, частинку України. Вони попросили мене зв’язати патріотичну зайчиху. Тоді я створила їй синю сукню, жовтий бантик, вишила сердечко жовто-блакитне та патріотичні смужки на щоках», – з теплою посмішкою розповідає пані Аліна та додає, що її іграшки багато куди подорожують: Німеччина, Естонія, Польща.
Друга історія замовлення також є чарівною. Одна жінка звернулася до рукодільниці пані Аліни й попросила зв’язати ляльку для дорослої доньки, яка проживає в Естонії.
«Я створила ляльку зі світлим волоссям, двома косичками та зв’язала блакитну ажурну сукню. Коли показала готовий результат, жінка сказала «Оце дивина, вона схожа на мою доньку, як дві краплі води, моя Лєра». Хоча я ніколи не бачила доньку і деталі ляльки мені не вказували», – поділилася Аліна Дерюгіна та зазначила, що такі теплі емоції від людей – найцінніше, що можна отримати.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
