До 120-річчя з дня народження викладача Глухівського педагогічного інституту та видатного краєзнавця Якима Кривка. Він чи не першим на Глухівщині почав досліджувати історію краю, що став для нього рідним.
Із Полтавщини в Глухів
Яким Олександрович Кривко народився 21 вересня 1903 року в селі Котлів на Полтавщині (тепер Чорнобаївського району Черкаської області. Однак, нині це село не існує, бо було затоплене водами Кременчуцького водосховища у 1959-1960-х роках).
Після закінчення школи, за свідченням кандидатки історичних наук Ірини Мошик, у 1920-ті роки він закінчив у Золотоноші вищі педагогічні курси, а потім вступив на історико-філологічний факультет Київського інституту народної освіти. Після закінчення цього закладу вищої освіти в 1929 році в буремні роки колективізації та наступного Голодомору викладав українську мову та літературу в школах та технікумах на Полтавщині, Чернігівщині. Саме в цей час почав займатись краєзнавством – хобі, що стало сенсом всього життя Якима Олександровича.
З початком Другої світової війни 38-річного педагога було мобілізовано до лав армії. Повернувшись до мирного життя, Яким Олександрович переїхав до Глухова. У 1951-1964 роках працював викладачем української мови і літератури Глухівського учительського та педагогічного інститутів, а згодом у технікумі механізації сільського господарства.
Внесок у розвиток краєзнавства Глухівщини
В цей час Яким Кривко активно публікувався на сторінках районної газети «Народна трибуна» та інших «районах» й обласних виданнях на краєзнавчу тематику та з історії літературної спадщини. Гортаючи підшивки «районки» за 1950-1970-ті роки, відчуваєш результати значної роботи дослідника.
Зокрема, в 1957 році він став автором першого ґрунтовного дослідження «З історії Глухова», в 1961 році – «З історії заселення нашого краю», а в 1963 році – дослідив джерельну базу історії Глухівщини та в 1972 році «Глухів у літописах та архівних джерелах». Так Яким Олександрович ще й надав методичну допомогу тодішнім дослідникам історії, зокрема, для написання історії всіх населених пунктів Глухівського району. Все це дало можливість ґрунтовно висвітлити історію нашого краю у фундаментальному виданні «Історія міст і сіл України».
За інформацією кандидата історичних наук Ірини Мошик, практично відразу після переїзду до Глухова в повоєнний час, Яким Олександрович став на захистив від зруйнування Київську браму Глухівської фортеці, яка знаходилася в аварійному стані: «Для цього він побував у керівників району, після чого у Київ та Москву полетіли телеграми з проханням допомогти відремонтувати цінну пам’ятку історії та архітектури…».
Також дослідник вперше познайомив жителів міста та району з історією Глухівщини різних історичних періодів (зокрема, «Події російсько-шведської війни 1708-1709 років у нашому краї» в 1959 році, «Як з’явилася картопля на Глухівщині» в 1961 р., про заснування Глухівської бібліотеки в 1964 р., «З музичної спадщини Глухова» в 1965 р., «Глухівщина за 50 років» у 1967 р., «Новгород-Сіверський і Глухів» та «Путивль і Глухів» у 1971 р., «Глухівській пошті – 300 років» у 1972 р., «Декабристи і Сумщина» в 1975 р., «Городища – слов’янські поселення» у 1978 р.) та життєписами видатних, але не відомих за радянської влади земляків. Так, на початку 1960-х років розповів про композиторів з Глухова М. Березовського (1965, 1968, 1977), Д. Бортнянського (1968, 1975), Ю. Шапоріна (1968) та художників А. Лосенка, Г. Нарбута (1966, 1968), М. Мурашка (1968), В. Мохова (1968) та К. Ломикіна (1969, 1974), істориків М. Маркевича (1964), І. Кулжинський (1968), Ф. Уманця (1968), Ф. Ернста (1968), В. Романовського (1969) та О. Марковича (1968) або діяльність архітектора А. Квасова у Глухові (1966, 1968) чи мемуаристів М. Ханенка або Я. Марковича (1968) та письменника Л. Цвейфеля (1968) й поета О. Палажченка (1969), актора Л. Тарабаринова (1977), етнографа П. Литвинової-Бартош (1968) та ученого М. Філоненка-Бородича (1975).
Найціннішим за визначенням дослідників в науковій краєзнавчій діяльності Якима Кривка стала розроблення в 1959 році кольорового плакату «Зв’язки письменників з Сумщиною», який було видано у Харківському книжковому видавництві. Він був ілюстрований портретами письменників та доповнений довідковими матеріалами. Розширивши зібрану інформацію відомий краєзнавець у 1963 році виступив з публічною доповіддю на тему «Літературна географія Сумщини» в Сумах.
Невтомний дослідник з особливим літературним хистом багато досліджував, як «Волокитинський художній фарфор» (1963), «Глухівський полк» (1976) та життєпис генерала Г. Рудченка (1965) або Героя Радянського Союзу Г. Безуглого (1965), так і «Театральне минуле Глухова» (1966, 1971), «Пам’ятки природи Сумщини» (1971) чи «Слово о полку Ігорєвим» (1967, 1968) та життєпис поета В. Туманського (1968), а також «Глухівська окружна федерація письменників у 1925-1930 років» (1971) та «Глухівська недільна школа» (1972), а також «Танцюристи з України» (1975).
Його окрема краєзнавча студія присвячена зв’язкам з Глуховом Г. Квітки-Основ’яненка (1963, 1968), С. Сергєєва-Ценського (1963, 1968), О. Довженка (1964, 1968). У сумлінного літописця було широке коло дослідницьких інтересів. Він писав про перебування у Глухові С. Васильченка (1964, 1968), Т. Шевченка (1961, 1964, 1968), А. Лосенка (1968), Я. Журби (1965, 1968), Л. Барановича (1968), М. Гоголя (1964, 1968), Г. Сковороди (1968, 1972), М. Ломоносова (1961, 1965), М. Глінки (1968), Петра І (1966), Ю. Смолича (1975), Д. Фонвізіна (1968), К. Ушинського (1974) тощо.
Остання публікація дослідника вийшла 27 вересня 1979 року в газеті під назвою «Історія академії наук». Загалом Яким Олександрович за своє творче життя створив та опублікував понад півтисячі газетних статей про видатних діячів Глухівщини – краю, який для нього став рідним, а також з історії науки, літератури, культури, мистецтва та охорони пам’яток. Більшість із них – це перше введення до наукового обігу інформації про історичні події та діяльність відомих персон. Для збирання інформації, як то кажуть, по крупинкам, краєзнавцю довелось багато працювати в бібліотеках. Для своєї особистої бібліотеки йому вдалося у важкі для букіністів 1950-1970-ті роки придбати понад 1000 томів різножанрової літератури, включаючи унікальні видання з історії. На почесному місті в нього були подарунки-твори від письменників – земляків про яких він так багато писав.
Листувався з багатьма відомими людьми
Що, найголовніше він активно листувався з працівниками науково-дослідних інститутів, музеїв, бібліотек, архівів. Також Яким Кривко переписувався з багатьма письменниками, учителями, книголюбами, ученими України та інших країн. Зокрема, в липні 1972 році він написав листа в Кролевець до відомого українського письменника Павла Кочури з подякою за надіслану йому цікаву книгу «Із іскри – полум’я» з автографом. Цей лист у січні 2020 року було продано на violity.com.
Активний громадський діяч був також запрошувався для збирання інформації про історію сіл Глухівщини та створення ряду музеїв. Так, Яким Кривко був консультанотом створення першої експозиції Іваном Ляшком музею історії Глухівського державного педагогічного інституту в 1967 році та історико-краєзнавчого музею в селі Уланове Петром Кисиленком. А найбільше вражав гостей Глухова 1950-1960-х років Яким Олександрович проведенням цікавих та кваліфікованих екскурсій. Крім того, краєзнавець в цей час, як активний член товариства «Знання» щороку проводив 30-40 лекцій, що проходив у слухачів з великою цікавістю. Вже на початку 1970-х років його стан здоров’я став погіршуватися. Утім дослідник намагався хоч іноді виступати з лекціями та писати статті до газет.
Жив невтомний дослідник у м. Глухів, нині Шосткинського району. Помер Яким Кривко він 14 жовтня 1980 року. Похований у Глухові.
Андрій Гриценко, доктор педагогічних наук. доцент, завідувач кафедри історії, правознавства та методики навчання Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, член Національної спілки краєзнавців України
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
