Це – Ірина Науменко, машиністка баштового крану цеху переробки деревини філії «Шосткинське лісове господарство» ДП «Ліси України». Через свою специфіку, її робота вважається суто чоловічою професією, але у лісовій галузі не існує поділу між «чоловічими» і «жіночими» професіями, тут немає місця гендерним стереотипам. Єдине, що дійсно важливе і має значення – це любов до лісу і бажання бути частиною лісівничої родини.
Хто повідомляє: Ліси України.
У чому суть
Ще будучи дитиною, Ірина і сама б не повірила, що одного дня стане машиністкою баштового крану. Вона народилася в родині вчителя фізичної культури та вихователя дитячого садочка, а для себе обрала професію медичної сестри. Задля цього закінчила медучилище, але згодом зрозуміла, що хоче чогось абсолютно протилежного. У 2002 році, після народження доньки, почала працювати верстатницею в тоді ще Глухівському лісгоспі, а з часом вивчилася на машиністку.
«Якось я побачила на виробництві кран і подумала, що от би спробувати на ньому попрацювати. Пояснити чому кран викликав у мене таку цікавість я не можу, – з посмішкою розповідає Ірина. – Я пішла до керівника цеху і спитала, чи можна мені спробувати перейти на цю посаду. На це він відповів, що буде мати на увазі, і якщо будуть потрібні кранівники, то обов’язково скаже. Через деякий час поїхала в місто Суми на навчання. Рідні спочатку відчували страх за мене, бо робота непроста і часом небезпечна, але з часом призвичаїлися і зараз пишаються», – говорить лісівниця.
Попри те, що робота на крані вимагає великої уваги та відповідальності, і не так за себе, як за колег знизу, Ірині її професія дуже подобається. Тішить, що водії машин, які приїжджають на розвантаження чи завантаження, радіють працювати саме з нею. Колеги цінують її професіоналізм, а це для кранівниці найголовніше.
Працюючи на висоті, Ірина має постійно слідкувати за безпекою, бо навіть мінімальне ухилення від норм праці може спричинити наслідки. З початком повномасштабної війни небезпека стала ще більшою і працювати стало значно складніше.
«Мені подобається працювати на крані, але не тоді, коли чути вибухи, коли майже над головою пролітають ракети, а ти сидиш на висоті пташиного лету. В такі моменти намагаюсь не панікувати та це не завжди виходить. Ми тут часто чуємо вибухи, від яких здригається земля. Це жахливо, а ще більш жахливим є те, що ми звикаємо до цього. Відволіктись від цього допомагає родина, для якої я дуже люблю готувати різні тістечка й тортики. Окреме місце в моєму серці займають подорожі Україною. Дуже хочу відвідати нові локації, але до цього дочекаюсь на нашу Перемогу!».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
