Під час війни ворог намагається не тільки загарбати території нашої держави, але й позбавити дітей найціннішого – їхнього дитинства та можливості здобувати знання в рідному місті та в спокійних умовах. Особливо це відчутно в Глухові, де часто лунає сигнал повітряної тривоги та чутно звуки вибухів.
Втім, попри складні часи, місцеві вчителі та вчительки продовжують дарувати своїм учням позитивні моменти, створювати для них пригоди та шкільне життя попри «дистанційку».
Журналістка Глухів.City поспілкувалася з однією з таких викладачок – Наталією Мартиненко. Вона розповіла про навчання в умовах війни, згуртованість батьків та дітей попри відстань, волонтерство, критику щодо позашкільних активностей та багато іншого.
Про початок викладацької кар’єри та пошук себе
«З дитинства, завжди знала, що буду педагогом. Мені ще з ранніх літ хотілося навчати», – говорить вчителька.
Спершу пані Наталія прагнула пов’язати своє майбутнє з економікою. Вона зазначає, що на той час це була престижна робота. Утім, глухівчанка не вступила з першого разу в обраний інститут. Тому, вирішила залишитися в рідному місті та подати документи в Глухівський педагогічний університет.
«Трішки пізніше зрозуміла, що це можливо все ж таки доля. Знаєте як це? Коли ми мріємо про одне, але доля все ж таки вирішує за нас, як воно має бути», – з посмішкою говорить вчителька.
Наталія Мартиненко здобула одразу два фахи – «вчителька початкових класів» та «практичний психолог у закладах освіти». Свою кар’єру почала з дошкільного закладу «Ромашка». Там вона спочатку працювала практичною психологинею, а згодом стала вихователькою.
У дитячому садку пані Наталія пропрацювала десять років. Після покинула роботу: «На два роки я полишила педагогічну діяльність, узагалі відійшла від цього. Шукала себе», – зазначає жінка.
Після паузи в педагогічній діяльності, бажання навчати і працювати з дітьми повернуло пані Наталію до школи. Новий етап її кар'єри почався в ліцеї-інтернаті, де вона обіймала посаду виховательки найпершого класу панянок.
«Вихователь є вихователь, але я завжди мріяла бути вчителькою. І так сталося, що мені запропонували роботу в першій школі», – пригадує глухівчанка та додає, що довго вагалася, але все ж таки погодилася. Після року роботи пані Наталія вже набирала свій перший клас, який на сьогодні відомий в освітніх колах як «зірковий клас».
Чому клас має назву «зірковий»?
Назва «зірковий клас», каже Наталія Мартиненко, не випадкова. У ній криється глибокий сенс, який вчителька намагається передати своїм учням.
Вона розповідає: «Це прийшло до мене спонтанно. Чогось вирішила, що вони будуть зірковими, а потім воно підхопилося і тепер нас всі так називають. Хай вони будуть зірками, я їм завжди кажу: «Зірки завжди сяють». Чому б ні, чому б їм не давати такі настанови? Але ж зірки не тільки сяють, вони випромінюють тепло, добро та людяність».
Про співпрацю з батьками, згуртованість та позашкільні активності
У своїй розповіді про перший рік роботи, пані Наталія відзначає велику роль довіри батьків. Вона розуміє, що вибір вчителя – це серйозне рішення для будь-якої родини.
«Звісно, про мене не знали батьки. Я то вихователькою пропрацювала, але вчителькою не працювала жодного дня, тому їм велика вдячність за те, що вони довірили мені своїх дітей. Місто Глухів маленьке, усі один одного знають, тому коли дітей віддають у перший клас, завжди запитують «А до якого вчителя?». Тому хотілося виправдати очікування», – розповідає глухівчанка.
Єдність та партнерство між вчителем, батьками та учнями – основний структурний елемент успішної роботи. Пані Наталія відзначає, що цей трикутник сприяє взаєморозумінню і підтримці. З батьками можна встановити теплий і довірливий зв'язок, який, безумовно, позитивно впливає на навчальний процес та атмосферу в класі.
«Мені всі кажуть: «Тобі пощастило з батьками», але ж був цей момент, коли ми пристосовувалися одне до одного, вони вивчали мене, я трішечки вивчала їх. Тому що вони все ж таки довірили мені найцінніше – своїх дітей, – ділиться пані Наталія та продовжує. – Немає такого, що я вчителька, а ви там батьки й слухайте мене: що я сказала – то і буде. Ні, у нас все на рівному. Ми можемо поспілкуватися, порадитися, поділитися ідеями тощо».
Активно взаємодіють вони не тільки в класі, але і поза школою. Пані Наталія не обмежується тільки викладанням уроків. Вона активно залучає батьків та дітей до спільних поїздок та заходів. Вчителька підкреслює, що такі зустрічі сприяють згуртованості в класі та роблять шкільні будні учнів набагато цікавішими.
До пандемії Covid-19 вони відвідували різні екскурсії, їздили в Кролевець у кінотеатр. Коли активно поширювався вірус, то знаходили альтернативні варіанти: зустрічалися на вулиці чи ходили в парк.
Поїздка в Кролевець
«Ми вдома так жартуємо, звісно діти вже дорослі, але шуткують, кажуть: «Мама, твої 30 інколи важливіші ніж ми двоє». Тому так воно і є, коли ти вчителька, ти не можеш відсторонитися. Інколи кажуть: «Залишайте проблеми на роботі». У мене ж робота 24/7, – розповідає Наталія Мартиненко та додає, що такий потік роботи їй подобається, і особливо діткам та батькам, – Навіть після закінчення школи, я сподіваюся, що вони будуть згадувати, що була така Наталія Сергіївна, яка щось їм там вкладала в їх маленькі голівки. Будуть згадувати про цікаві та спільні позашкільні пригоди».
«Вони взагалі не навчаються, а тільки граються»
Наталія Мартиненко активно веде свою сторінку в соціальних мережах, де зберігає спогади про всі заходи, зустрічі та інші події. Через цю активність вона часто чує від людей критику на кшталт: «Вони взагалі не навчаються, а тільки граються».
Насправді, як зазначає вчителька, для неї дисципліна є невід’ємною частиною життя. Вона зростала в сім’ї військового, її чоловік також працює у військовій сфері. Тому, пані Наталії звикла до організації.
«Ми просто встигаємо все до обіду. Учні чітко знають, що спершу всі уроки, а потім ми можемо зустрітися. Зазвичай проводимо позашкільну діяльність після дванадцятої години дня чи на вихідних», – пояснює вчителька.
Неочікувана посилка з Норвегії
Активність вчительки та її класу помітили не лише в рідному місті, а й за кордоном. Колись «зірковий клас» неочікувано отримав посилку зі смаколиками та іншими речами з іншої країни. Усе почалося з повідомлення від Марії з Норвегії, яка активно слідкувала за сторінкою пані Наталії. Жінка побачила, що учні активно проводять час навіть попри близькість до кордону, тому вирішила підтримати їх та подарувати ще більше радості.
«Волонтерка пише: «ми збираємо речі, і хотіли б вам переслати допомогу». Ну, думаю, добре, залишила адресу та забула про це. Минає місяць, я отримую смс, що прийшла посилка. Я пішла сама, а там на мене чекали здорові коробки. Перший раз, мабуть, було коробок три. Після ще десь чотири рази надсилала посилки», – розповідає глухівчанка та додає, що в посилках було різне: ігри, пазли, канцелярія, багато книжок, розфарбовок, зошити, папки, фломастери, олівці.
Подарунків було настільки багато на їхній клас, що вчителька разом із батьками вирішила передати частину пазлів та ігор онкохворим дітям у Суми.
Бажання дарувати дітям радість, яку ворог намагається відібрати
Навіть під час повномасштабної війни Наталія Мартиненко продовжує чути критику в свою адресу щодо позашкільних активностей.
«Коли почалося повномасштабне вторгнення, то нас відправили на канікули. Через деякий час ми повернулися до навчання, до якогось життя. Мені настільки було болісно, що наші діти не отримують те, на що заслуговують: не проживають ось ці моменти радості і веселощів. Я чітко прийняла рішення для себе, що хочу дарувати їм ці моменти через різні заходи, екскурсії та й просто спільні зустрічі», – ділиться вчителька.
Пані Наталія пояснює, що вона активно висвітлює свою роботу в соціальній мережі НЕ для піару, а для того, щоби показати, що життя та розвиток дітей продовжується навіть у такий складний час у прикордонному місці. А також це спогади, які вона бажає закарбувати.
«У мене багато в класі батьків, які захищають нашу Україну, і вони не мають нічого проти того, що їхні діти отримують позитивні емоції. Я думаю всі військові, мій чоловік також, коли вони бачать щасливі очі своїх дітей, то це для них найголовніше. – розповідає Наталія Мартиненко та додає, що не можна всім подобатися. – Хтось мене засуджує за те, що я так роблю, там війна, а ви отакі. Якби я, наприклад, сама влаштовувала якусь вечірку для себе – це одне, а я просто хочу щоб наші діти хоч трішечки між вибухів та тривог змогли побути дітьми».
Навчання в умовах війни – виклики та підтримка
«Першим хто мені зателефонував, коли почалося вторгнення – це були батьки. Мама однієї дитини зателефонувала та каже: «Наталія Сергіївна, почалося». Ми з чоловіком підняли своїх дітей, водночас телефоную своїй мамі, ще пишу в групу батькам: «Сьогодні вдома, будьте обережні, збираємо дітей, ховаємося у безпечні місця», – пригадує Наталія Мартиненко день 24 лютого.
Після перших складних тижнів діти повернулися до дистанційного навчання. Пані Наталія зазначає, що було важко, але всі підтримували та з розумінням ставилися одне до одного. Наприклад, хтось не міг вийти в онлайн через відключення електроенергії чи повітряну тривогу. Утім, усі батьки були зацікавлені в тому, щоби діти продовжували здобувати знання.
Вчителька ділиться, що навіть в умовах блекауту, намагалася організовувати для дітей навчання: «Не було такого, щоб ми прогулювали, навіть коли почалося вимикання світла. Чоловік мені купив пристрій для живлення інтернету, щоб я могла проводити уроки».
Також у їхньому класі продовжували діяти правила щодо дисципліни, навіть під час онлайн-навчання. Особливо, це стосувалося ввімкнених камер, бо, як зазначає пані Наталія: «Нема камер – відсутня дисципліна, а це призводить до хаосу».
Щодо ще одного правилу «зіркового класу». Діти прийняли за традицію щоденно вшановувати всіх загиблих під час війни хвилиною мовчання. Вони не тільки дотримуються цих правил, а й самі нагадують вчительці про це. «Так, Наталія Сергіївна, зараз дев'ята година», – часто звучить від них. Попри юний вік діти вже свідомо ставляться до подій в країні.
Єдність та згуртованість навіть попри відстань
Вчителька розповідає, що через повномасштабне вторгнення деякі учні були вимушені виїхати за кордон. Та вони до сих пір залишаються в колективі, приєднуються до занять віддалено та виконують завдання.
Навіть попри відстань діти продовжують підтримувати один одного. Один із учнів пані Наталії нині хворіє на лейкемію. Зараз він знаходиться на лікуванні в Києві.
«Ми всією шкільною родиною його підтримуємо. Постійно з ним на зв’язку. Він інколи навіть під’єднується коли почуває себе краще», – ділиться вчителька.
Ще був один епізод, який ілюструє теплі взаємини в класі. Під час онлайн-уроку обговорювали задачу про шоколадки. Учень, який зараз знаходиться в Польщі, поділився своїми враженнями від закордонних солодощів. Коли кілька дітей виразили бажання спробувати їх, він запевнив, що обов’язково надішле.
«Проходить час, телефонує мені мама, каже: «Наталія Сергіївна, скільки дітей в класі?», кажу: «29, а що?», а вона мені розповідає, що Назар пообіцяв усім смаколики передати», – розповідає із посмішкою пані Наталія та додає, що після до Назара відправилася посилка українських смаколиків, які підготував увесь клас.
Діти вже швидше дорослішають та стають свідомішими
Наталія Мартиненко прагне надати своїм учням та ученицям усі знання, формувати в них критичне мислення та активну громадянську позицію навіть у такий складний час.
«Я їм завжди кажу, що розумними людьми дуже важко керувати. Коли ти маєш власну думку, громадянську позицію, вмієш відстоювати свої кордони, то тебе буде важко «підім’яти під когось». Мені хочеться, щоб ці діти хотіли, знали, аналізували, вміли та були освіченими».
Окрім різних позашкільних зустрічей «зірковий клас» активно долучається до волонтерської діяльності. Наприклад, вони збирали кошти, солодощі та теплі шкарпетки для захисників. Батьки з дітьми ще долучилися до збору на допомогу херсонцям, які постраждали після підриву Каховської ГЕС.
«Я ввечері написала щодо ініціативи, а зранку мені вже везли коробки з допомогою. Дуже багато ліків ми тоді закупили, речей передали, солодощів та іграшок», – пригадує пані Наталія.
Допомога херсонцям, які постраждали після підриву Каховської ГЕС
Також вони допомагають прикордонникам. Через те, що чоловік Наталії несе службу на прикордонні, то вона знає, що їм саме потрібно.
«Ми збирали їм на дві системи, які встановлюються по периметру і реагують на будь які дії. Уже після цього чоловік казав, що вони спробували датчики, які ми закупили. Їм сподобалося. Вони потім закупили їх вже більше, бо вони доволі гарно спрацьовують, і інколи це рятує життя», – зазначає вчителька.
Наостанок пані Наталія поділилася, що найбільша її мрія щодо «зіркового класу» – звозити дітей у міні подорож із ночівлею. Вона сподівається, що перемога застане її клас і вони зможуть втілити свої бажання.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
