Школярка відкрила волонтерський осередок у найвіддаленішому селі Глухівської громади. Одинадцятикласниця Валерія Капелько з Уздиці виготовляє окопні свічки для українських військових

Дівчина говорить, що працювати доводиться вночі, бо вдень потрібно навчатись і допомагати мамі.

«Ковзала в соціальних мережах і багато натикалась на відео, де наші захисники мерзнуть в окопах, як вони воюють, як йде штурм, мене це зачепило. Я вже виготовила сто двадцять окопних свічок, є ще у запасі, їх потрібно лише залити, але у нас мало матеріалу».

Валерія зізнається, що у першу чергу старається для батька, який вже півтора роки на фронті. Хоча він і не у захваті від ініціативи доньки, адже розуміє, наскільки важка ця справа, а тим паче, якщо працювати самостійно.

«Батько Капелько Володимир Петрович воює зараз на Донецькому напрямку. Мав два поранення на нозі та на спині, а зараз наче все добре – живий та майже здоровий. Він не любить, коли я повзаю по холоду і збираю все це, йому потрібно, щоб я сиділа рівненько».

Староста Уздиці Ольга Єременко розповідає, що у селі проживають в основному пенсіонери, допомога армії тут обмежувалась збором коштів та теплих речей. Валерії довелось починати все самій.

«Ми найвіддаленіше село у нашій громаді, відстань від села до центру громади 27 кілометрів. Зареєстровано 297 чоловік, але проживає 202 на сьогоднішній день. Транспортне сполучення з громадою - це болюче питання, адже автобусного сполучення з райцентром немає, люди виїздять попутним транспортом, своїми автівками, а вся комунальна сфера, поштовий зв'язок до нас приїжджають на місце».

За словами пані Ольги, односельчани підтримали ініціативу юної волонтерки, зокрема допомогли матеріалами, які необхідні для виготовлення окопних свічок.

«Баночки вона всі назбирала по людях, хто міг, їй допомагав, картон назбирала по закладах торгівлі, і ми звернулися до місцевих любителів-пасічників за воском, люди відгукнулись, хто міг, тим і допоміг. Звичайно, адже ми всі тут за Україну, у нас 22 хлопці боронять нашу державу і чотирьох, на великий жаль, ми вже поховали».