Дві весни після вибуху на Чорнобильській атомній електростанції. Серпень 1988 року. Глухівський лікар і офіцер запасу медичної служби Григорій Галагуцький отримує повістку з військкомату. У документі – виклик на збори тривалістю півроку. Де вони проходитимуть – не вказано.
Про те, що його шлях лежать у Чорнобильську зону, пан Григорій дізнався лише в пункті збору – Білій Церкві. 31 серпня свій сорокарічний ювілей чоловік зустрічав уже в 30-кілометровій зоні відчуження разом з іншими резервістами 25-ї бригади хімічного захисту.
14 грудня – День вшанування учасників ліквідації аварії на ЧАЕС. Загалом участь у приборканні наслідків вибуху брали орієнтовно 600 тисяч людей. Це – історія одного з них.
Як лікар став ліквідатором
Про те, що його шлях лежать у Чорнобильську зону, пан Григорій дізнався лише в пункті збору – Білій Церкві. 31 серпня свій сорокарічний ювілей чоловік зустрічав уже в тридцятикілометровій зоні відчуження разом з іншими резервістами 25-ї бригади хімічного захисту.
Їх поселили біля села Оране – у величезному наметовому містечку на 2 500 тисячі осіб. Там упродовж років позмінно жили сотні тисяч людей, котрих пізніше назвуть ліквідаторами.
«У наші обов’язки входила дезактивація окремих приміщень станції та обладнання недобудованих блоків. Ми прокидалися о п’ятій ранку, а о шостій половина бригади, яка працювала в першу зміну, виїжджала на атомну електростанцію. Біля пропускника «Дитятки» ми проходили дозиметричний контроль. А біля села Лелів за десять кілометрів до реактора пересідали із «чистих» машин на «брудні». Ними доїжджали до станції», – розказує пан Григорій.
Григорій Галагуцький, 1988 рік.
На станції керівники груп, одним із яких був Григорій Галагуцький, отримували план на день. У ньому були вказані об’єкти для дезактивації та час, котрий кожен солдат може витратити на роботу.
«Це могло тривати півтори або дві хвилини. Але це не значить, що було легко. Робота була дуже напруженою та серйозною. І регулювалася не тим, наскільки хто втомиться, а яку допустиму дозу опромінення може отримати», – пояснює медик.
Під час деяких робіт солдати навіть непритомніли. Тоді їх швидко переносили у свинцеві бокси на території станції та надавали допомогу.
Сувеніри зі станції
Очищення приміщень станції тривало без вихідних. Усі процеси суворо контролювали та перевіряли. Ліквідатори обов’язково перевдягалися до та після робіт. Повертатися в табір в одязі з виїздів було не можна.
Не можна було й вивозити будь-що стороннє за межі станції. Навіть маленький камінець, знайдений поблизу реакторів, міг «фонити». Попри це, зізнається пан Григорій, дехто все ж ризикував прихопити чорнобильський сувенір.
«На території четвертого енергоблоку був такий великий щит управління, навколо якого раніше сиділи «атомники». Його ще часто показують на фото та в різних сюжетах. Й от на ньому були такі різноколірні кнопки. І хоча ми мали бігом проходити територію блоку, часу вистачало, щоб відійти в бік, «підковирнути» ножем кнопку та сховати її в кишеню», – говорить ліквідатор.
Панель управління четвертим реактором.
Кнопки як могли очищували: знімали верхнє покриття, мили та відбілювали. Додому забирали «сувеніри» з допустимим рівнем радіації.
«Страшно навіть не це. У зоні відчуження на спеціальному майданчику стояли тисячі машин, заражених радіацією. Вони були цілими, з робочими двигунами. І коли порівняли фото цієї стоянки 1986 та 2008 років, то половини автівок на місці не виявилося. З кладовища машини роз’їхалися країнами», – говорить пан Григорій.
Під саркофагом
В один із днів у зоні відчуження пан Григорій зміг потрапити під тимчасовий саркофаг над четвертим реактором. Він пішов туди «із цікавості» слідом за науковцем Курчатовського інституту ядерної енергетики.
«Не можна було зробити жодного неправильного кроку. «Курчатовець» ішов попереду з дозиметром, а я слідував за ним фактично нога в ногу. Варто було йому відвести прилад убік і той починав тріщати – сповіщав про радіаційну пляму», – згадує лікар.
Але найбільше його вразило не це. Уся поверхня щойно зведеного «надійного» саркофагу була в дірах.
«Крізь них пробивалися сонячні промені. Всередині саркофагу літали птахи, а на кришці реактора, яку зірвало під час вибуху, повзали таргани», – розказує ліквідатор.
Радіація між рядками
Під час служби пану Григорію удалося побувати й у покинутих містах – Чорнобилі та Прип’яті.
«Атмосфера була гнітюча: розорені магазини, похилені балкони. Інколи зустрічалися облисілі коти та кури, які невідомо, як виживали два роки без людей. Звідти хотілося швидше поїхати», – пояснює чоловік.
Чимось нереальним після міст-привидів здавався Зелений Мис (нині Страхолісся, Вишгородського району – ред.) – село вахтовиків-атомників, які працювали на станції. Туди пан Григорій поїхав разом зі своїм командиром – начальником групи дозиметристів.
«Там тоді було все: модні жіночі чобітки, кросівки Adidas, ананаси на полицях магазинів», – згадує Григорій Галагуцький.
В одному з кіосків ліквідатор побачив шеститомник письменника Валерія Брюсова й захотів придбати книжки для домашньої бібліотеки. Крамниця була зачинена й пан Григорій уже хотів іти шукати продавчиню.
«Мене зупинив командир. Він узяв дозиметр і почав водити ним через скло вздовж корінців книг. Прилад аж засвистів», – згадує медик.
Щоби пам’ятали та не повторили
У 1988 році відрядження в зону могло тривати від двох місяців до пів року. Тоді як у 1986 – до десяти днів. Термін залежав від набору дози радіації.
Максимальною була доза в п’ять рентген. Їх пан Григорій накопичив за чотири місяці робіт на станції. У грудні його відправили додому.
Багато років Григорій Галагуцький очолював міську громадську організацію «Союз-Чорнобиль України». Він вважає, що зараз особливо важливо говорити про досвід Чорнобиля. Адже складна ситуація склалася навколо Запорізької атомної електростанції: із березня минулого року її контролюють російські війська.
«Це створює додаткову загрозу ядерній безпеці країни та всієї Європи. Має робитися все, аби станції працювали у своєму режимі. У ці дні мені хочеться, щоб люди ще раз згадали про чорнобильську катастрофу. Згадали про людей, які першими виїхали на ліквідацію аварії. І мені дуже хочеться, аби такі катастрофи залишилися тільки в пам’яті й ніколи не повторилися», – сподівається ліквідатор.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
