Рідні та побратими загиблого Героя із Глухова Юрія Мітіна просять у військового керівництва посприяти в оформленні ордена, на який він був представлений ще в 2022 році.

«Він сам пішов на фронт, коли почалася повномасштабна війна, коли на нашу землю напали рашисти. Коли я запитала, чому він це зробив, він сказав: «Хто буде захищати наших дітей?». 13 листопада 2022 року Юра загинув у Бахмуті. Його побратими приїжджали сюди на могилу до нього неодноразово. Вони про нього говорять тільки гарні речі, і говорили, що воювати разом із Юрою для них було за честь. Вони дуже раді, що познайомились із ним», - згадує дружина Героя Наталія Мітіна.

За словами жінки, на нагородженні її чоловіка наполягали саме його побратими. Вони швидко зібрали весь пакет документів, але так і не дочекались указу президента до роковин загибелі Юрія.

«Мені сказали: «Наталочко, терміново передай нам документи Юрині: свідоцтво про смерть, довідку і копію коду його. Бо Юру подають на нагородження орденом III ступеню». Я все це передала по Вайберу, пофотографувала. Я їм кажу: «Може, завтра, коли буде світло?», вони відповідають, що треба терміново, бо чекає командир. Я все це передала. І чекала, хлопці потім приїжджали. Я кажу: «Що там?». Вони сказали, що все подали».

Як виявилося, після подачі представлення на нагородження просто загубилось. Вони подали документи повторно. Але досі не отримали відповідь. Наталія говорить, що цим питанням у військоматі займається вже п’ятий фахівець.

«Людина вже не займається. І взагалі, ваші документи були загублені. Передайте нові». Я знову все пофотографувала і відправила. Десь у грудні я знову телефонувала. Мені знову сказали: «Ми не знаємо, хто цим займається. Ми будемо шукати». Знов шукали».

Дружина загиблого говорить, що нагорода її чоловіка важлива для їхніх дітей, які сумують за батьком, та пишаються його мужністю. Вона сподівається, що після цієї публікації справа зрушиться з мертвої точки.

«Для моїх дітей, для оцих хлопців, які, дай Бог, будуть живі, оці Юрині друзі, які там були, для них це дуже важливо. І для моїх дітей - це гордість за тата, бо вони його дуже люблять, і вони б цим пишалися. Моя дитина, яка в шостому класі, він навіть, коли йому задають на уроках якесь оповідання написати, чи якусь розповідь, чи твір якийсь, і якщо там про захисників, він про тата пише і плаче. Каже: «Мамо, тільки хай мене не викликають, я не можу це читати». Але він пише. Тому що він пишається своїм батьком».

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram