Іванна Гриців народилася і росла в селі Слоут на Глухівщині, яке досі любить і пам’ятає. Згодом переїхала на малу батьківщину батька – Тернопільщину. А днями випустила першу авторську збірку поезій. Як вона згадує рідне село, говорить про свою творчість, волонтерство та роботу в Музеї російсько-української війни – Іванна відверто розповіла.
Про збірку поезій
В День народження Лесі Українки, 25 лютого, Іванна випустила збірку поезій «Доторкнися до мого серця». Вона пише з 13 років, тому, говорить, назбирати матеріал було не важко.
«Збірка має три розділи. Є поезії про кохання, філософські роздуми про різні життєві долі. І не завжди ті, що склалися дуже добре. Є розділ поезій про війну, про те, що ми зараз всі переживаємо, про наші мрії про перемогу. У цій збірці мені хотілося читачів познайомити з собою, як з автором, показати, як різні події проходять через моє світосприйняття та моє серце», - розповідає Іванна.
Серед віршів Іванни один особливо важливий. Він присвячений її брату, 19-річному військовому Ігорю Туру зі Слоута. Хлопець загинув 15 грудня на Донеччині.
«Я не можу повірити, що його немає. У поезії я передала свої відчуття, що така юна людина, юний хлопець, на злеті свого життя обрав дорогу воїна, дорогу Героя», - ділиться Іванна.
Світлої пам'яті дев'ятнадцятирічного Захисника та Героя України ІГОРЯ ОЛЕГОВИЧА ТУРА.
#БРАТЕ_БОЛИТЬ…
Біль утрати заліз під шкіру, а потім - ще глибше...
Він тримає міцно, множиться і не відпускає,
й кожна клітинка на тілі, мов нове кладовище -
під своїми хрестами дорогих твому серцю ховає.
Біль тримає за горло міцними лещатами,
забиває подих, перекриваючи пекучим щемом кисень,
й пам'ять гірко стискає серце щільними ґратами,
а мозок пульсує мелодіями траурних пісень...
Він нещадно врізається в ті ж рани свіжі й зболілі,
бо війна ненажера забирає від тебе найкращих
і, вмиваючи слізьми обриси лику згрубілі,
б'є щоразу так влучно в душу, мов Давидова праща.
Біль утрати щораз заповзає все глибше і глибше
і тримає міцно в своїх обіймах, й не відпускає...
І кожен нейрон зараз болем на аркуші пише!
Я не вірю, що біль від утрати з часом минає...
грудень. 2023
©Іванка Гриців
Про рідний Слоут
Іванна знає і поважає своє родове коріння. Вже багато років жінка живе у Збаражі Тернопільської області. Але рідний Слоут згадує із ніжністю. Писала вірші про дідуся і бабусю, до яких любила приїжджати на канікули.
«Є вірш в доробку, він теж колись побачить світ - «Край дитинства», він саме про Слоут. Так доля розпорядилася, батько мій з Тернопільщини, мама зі Слоута, і я тут жила та навчалася з першого до четвертого класу, а потім ми переїхали на малу батьківщину до батька в село Росохач Тернопільської області. Тому, коли мене питають, звідки я, кажу, що я з України. Тому що я і Слоут люблю, і Росохач, і людей, які тут живуть, яких я пам’ятаю з дитинства», - говорить Іванна.
КРАЙ ДИТИНСТВА
Знов стук коліс по колії так манить
У край дитинства, радості й розмаю...
Й до крику рідний простір серце п'янить,
Й здається, не живу, мов птах літаю!
Лечу очима через сонячні долини,
Вдихаю аромати золотого хліба.
І мало часу, так не вистачає днини,
Щоб увібрати в себе більше того дива.
Вдихаю пахощі солодкі літа,
Заплющу очі - і дитинство поряд...
І стільки радості в душі і світла,
Здається, що танцюють зорі поруч.
Тонкі берізки і озера-очі -
Я все життя ношу в своєму серці,
Й коли бувають дні темніші ночі,
Я дістаю дитинство з того денця.
Ті спогади всю темряву розвіють,
Всю тугу й смуток заберуть з собою в далі,
Теплом любові душу обігріють,
Бо край дитинства - це не місце для печалі.
11 серпня 2014 р.
Іванка Гриців.
Про роботу в музеї російсько-української війни
Іванна працює у Музеї російсько-української війни у Збаражі. Його відкрили влітку 2021 року. Жінка каже, що це перший в Україні такий зареєстрований музей.
«Речі, які наповнюють його, – це різні докази російської агресії, подарунки від захисників, які збиралися у нашому волонтерському штабі. Коли вже почали до нас приходити дітки в той волонтерський хаб, приїжджати на екскурсії, уроки патріотичного виховання, ми дійшли до думки, що потрібно створювати музей».
Коли звертаються рідні загиблих воїнів, музей іде назустріч і влаштовує заходи. Іванна зізнається, що доводиться жити чужим болем, як своїм.
«Дуже важко було, коли я вперше телефонувала мамі нашого земляка Андрія Чабана. Він на той час вже вісім років як загинув. Важко просити речі бодай на тимчасову експозицію, щоби діткам розповісти про нього. Коли забирали речі, мама кожну річ як від серця відривала, бо це вперше, коли їх не буде в неї вдома. А зараз в нашій громаді дуже багато загиблих, вже понад 50 за ці два роки. Рука не піднімається телефонувати і турбувати зболені серця батьків і дружин».
Випалена трава.
Випалена земля.
Випалене життя,
Лиш - небес синява...
Там, де росли жита,
Там, де буяли степи -
Не буде Бога стопи
І так проминуть літа.
Спечені зерна трав.
Спечені плоди землі.
Чи ми взагалі жили
До канонад і заграв?
Боже, зійди в цей світ!
Боже, це ж пекло тут!
Зверш тоді Божий Суд!
Гине наш рід, наш цвіт...
Плинуть ріки із сліз...
В гирлах - свята любов.
І запікається кров
На лиштві Твоїх риз.
Боже, Твоя ж стопа
В'язне у попіл й золу,
Грузне у крові смолу
В українських степах...
Отче, нам разом іти
Скільки ще стане сил.
Лише хрести могил
В небо, наче стовпи...
січень 2024
©Іванка Гриців
Про волонтерство
Водночас із основною роботою Іванна є волонтеркою у громадській організації «Штаб національного спротиву Збаразького району». Для допомоги ЗСУ навіть віддала свою косу.
«Мені так гарно у Фейсбуці одна знайома написала: «Нехай коса косить ворогів» тоді, коли я відрізала волосся і здала його, а виручені кошти передати на Збройні Сили. Саме тоді в нас почався новий збір на Мавік. Якраз ця сума, яку я змогла виручити, 7 000 гривень, це одна батарея від того безпілотника. Я була дуже щаслива, коли розпаковувала ці Мавіки і тримала їх у руках, бо знала, що там є частинка мене», - говорить Іванна.
УКРАЇНСЬКА ЖІНКА
- Хто ти, українська жінко?
- Я мати!
Мати своїх дітей та берегиня землі святої.
І скільки матиму сили - я буду вперто тримати
Над дітьми своїми і всім що люблю свої крила...
Я воїн, який взяв до рук важку зброю,
І поряд із мужніми воями-чоловіками
Пліч-о-пліч знищую ворога та подаю набої.
Я - українська валькірія, яка буде славлена знову віками.
Я - фенікс, бо народжую на попелищах квіти,
Надихаю сильних знову зводити розбомблені стіни
І вдихаю любов та щастя, щоб народжувалися діти
У нових поколіннях під опікою Божою вільні та сильні.
Я - Мадонна. Диявол пронизав моє серце невимовним болем...
Й гіркота полину ледь не з' їла мою втомлену душу...
Я сплатила високу ціну здобуваючи для нащадків волю...
Я тепер моноліт. Я стіна, яку жодна сила світу з місця не зрушить.
лютий, 2023
©Іванка Гриців
Плани на майбутнє
Іванна зізнається, що займатися волонтерством роками важко так само, як і пропускати чужий біль крізь себе. У сильної жінки є тендітна мрія. Поетеса планує видати тематичну збірку про кохання, у якому залишиться такою ж відвертою і щирою з читачами.
«Я натхнення не шукаю, воно знаходить мене саме. Тому що зараз в нашій країні дуже багато подій, які підштовхують на роздуми, спонукають, щоби кожен із нас внутрішньо змінювався. І все воно якраз виливається в мої вірші».
ІТИ З ТОБОЮ
Хочу чолом втиснутися в твоє плече,
Щоб вгрузнути, й затриматись навіки,
Щоб раз й назавжди все, що так пече -
Зійшло сльозою розпачу з повіки.
В твої обійми, наче Ангелу між крил,
Упасти хочу, і від щастя тихо мліти,
Й на кладовищі зранених ущент вітрил,
Нарешті наші долі оновити й обнулити...
Й нехай життя, мов злобний перелаз,
Чергує смуги радощів з журбою,
Не хочу слави й золотих прикрас,
Я просто хочу йти життям з тобою...
лютий, 2024
©Іванка Гриців
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
