Із військовим Іваном Кочубеєм прощалися сотні людей. Захиснику було 34-роки. Він пройшов найгарячіші точки фронту. Герой загинув на Авдіївському напрямку.
Хто повідомляє: кореспондентка Глухів.City з церемонії прощання.
У чому суть
Прощання почалося біля будинку воїна. Відспівали Героя у Трьох-Анастасіївському соборі. Провести в останню путь захисника прийшли сотні людей: рідні, друзі, побратими, жителі громади та представники влади.
До повномасштабного вторгнення Іван мав досвід служби у десантно-штурмовій бригаді, а тому 24 лютого 2022 року був одним з перших, хто прибув до Глухівського ТЦК для того, щоб стати на захист міста, - розповідає командир роти охорони Руслан Клімов.
«Досвідчений військовий, людина, яка любила Батьківщину. З початком повномасштабної війни прибув до територіального центру комплектування. Після деокупації області приймав активну участь у складі роти охорони у проведенні стабілізаційних заходів на території Глухівської та Шалигинської громад, а коли виникла нагальна потреба у доукомплектуванні бойових підрозділів, які вели кровопролитні бої з ворогом, не вагаючись перевівся до одного з підрозділів Збройних Сил України, де, на жаль, загинув».
Шкільний вчитель Едуард Маринченко
Едуард Маринченко був шкільним вчителем загиблого. Чоловік розповідає, що Іван завдяки своїм людським якостям мав дуже багато друзів. Всі вони прийшли, щоб провести військового в останній путь.
«Він зростав на наших очах, він ставав чоловіком на наших очах, ставав воїном. Після школи ми також часто зустрічались, часто спілкувались. Він залишився таким же щирим, з посмішкою, дуже таким відвертим хлопцем. Тому дуже боляче, коли доводиться з такими хлопцями прощатись. Знову ж таки, не кожному випадає така честь - загинути так, щоб тебе стільки людей проводжали».
Поховали Івана Кочубея на Веригинському кладовищі.
Про Івана Кочубея
Іван Павлович Кочубей народився 23 червня 1989 року. Закінчив глухівську школу №3 та педагогічний університет. У місті його знало чимало людей. Він мав багато друзів. Був ініціативним, компанійським, займався спортом, грав у регбі разом із іншими ентузіастами.
У 2006 році доля поєднала Івана з його майбутньою дружиною Марією. Вони були разом 17 років. Десять із них у шлюбі. У подружжя народився син Вова. Іван, розказує Маша, понад усе на світі любив її, а ще сильніше їхнього сина.
Свого часу Іван пройшов строкову службу в елітних десантних військах. Коли повернувся в Глухів, працював у торгівлі. Він не цурався ніякої роботи. Напередодні повномасштабного вторгнення в родині та між друзями були розмови, що, можливо, краще будувати майбутнє не в Україні. Але Іван такий варіант не розглядав. Він хотів жити у своїй країні.
Із перших днів повномасштабної війни Іван взяв зброю у руки, готовий захищати свою родину та свою країну. 28 лютого він пішов добровольцем у військкомат. А з липня опинився в складі стрілецького батальйону в найгарячіших точках фронту. Пройшов Бахмут, Вугледар, Курахове, Авдіївку.
У серпні Іван вступив до Полтавського аграрного університету, щоби здобути другу вищу освіту. Він вважав, що після війни треба буде підіймати економіку країни. А хліб - це найважливіше. Хотів працювати на межі сільського господарства та торгівлі.
1 лютого сину Івана виповнилося 7 років. Люблячий тато зміг вирватися з війни, щоби привітати сина. Востаннє родина зібралася разом на два тижні у лютому, коли Іван приїхав на начитку лекцій у Полтаву. Це був найдовший час, коли за ці два роки жахливої війни вони побули разом.
Старший сержант загинув 12 березня під час виконання військового обов’язку на Авдіївському напрямку. У Івана залишилися дружина, 7-річний син, мама, сестра, племінники.
Підтримати родину в страшному горі можна за номером картки Марії: 5363 5420 9060 3136.
Редакція висловлює щирі співчуття рідним Героя!
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
