Катерина Геращенко зі Свеси працює машиністкою крана на заводі. Щодня вона керує пересуванням важких вантажів. Вона каже, що на роботі відчуває себе сильною. Однак іноді «на висоті» буває страшно навіть їй. Одного разу вона телефонувала дітям із крана й не знала, чи побачить їх колись іще.
Хазяйка машини
Катерина Геращенко працює машиністкою крана на заводі в Свесі. Вона керує величезною машиною, яка тримає та переміщує вантажі. До декрету Катя навіть подумати не могла, що обере цю професію. Але коли з’явилася потреба в роботі, готова була на все, щоби забезпечити своїх дітей.
«Живемо у селищі, де нам тут працювати? Я стояла на біржі, коли декрет закінчився. І мені запропонували вивчитися на машиніста крана. Погодилася на свій страх і ризик. Якось було страшно, бо я висоти боюсь. Мама працювала теж у заводі. Вона сказала: «Спробуй. Жінки ж працюють». Я вивчилася, прийшла працювати. Гарний колектив. Усі старші, я наймолодша», - говорить Катя.
До освоєння роботи Катерина підходила поступово, без поспіху. Вона розуміла, із якою відповідальністю має справу.
«Страшно було, бо я не розуміла, що це. Спочатку була практика. Вивчили, показали, як і що, розказали ази. Теорія теорією, а практика є практика. Я сиділа в кабіні крана з людиною, яка працювала. Дивилась, куди натискати, як піднімати. Головне зрозуміти, що і як робити», - згадує Катерина.
Щоб упевнено підіймати важкі вантажі, потрібно відчувати себе хазяйкою машини. Проте це неможливо, каже Катя, якщо боїшся її. Для того, щоби почати і продовжити працювати машиністці потрібно було подолати власний страх. Допомогло усвідомлення: «Якщо я цього не зроблю, ніхто не зробить за мене». Цим принципом Катя керується і в побуті, і в родині.
«У дитинстві, коли батьки працювали в заводі, нас приводили подивитися на кран. Але тоді я навіть не могла подумати, що це переросте в роботу. Ми колись жили на п’ятому поверсі, я боялася навіть на балкон вийти подивитися донизу. Але з роками звикаєш. Коли я на висоті, ніби в ліфті. Є відчуття польоту. Мені подобається бути на висоті. Звідти все видно», - ділиться жінка.
Справжнім іспитом у боротьбі зі страхом став перший день роботи. «Трусилися і руки, і ноги. Треба зачепити, щоб вантаж не впав і не придав нікого. Потихеньку все пішло добре».
Коли лунає тривога
Катерина зізнається, що найстрашніше в роботі, коли лунає сигнал повітряної тривоги. На селище неодноразово падали керовані авіаційні бомби. Бути на висоті при такій загрозі – випробування. Одного разу в подібній ситуації, коли на землі розривалися снаряди, Катя не змогла вчасно спуститися з висоти
«Я усім подзвонила. Сказала, що якщо зі мною щось станеться, щоби знали, що де лежить, якщо мене не буде. Моя донька сприйняла це, ніби-то я дзвонила прощатися», - пригадує Катерина.
Вона ділиться, що попри відповідальну роботу їй вистачає часу і сил на родину. Адже тут усе тримається на ній. Ввечері вони всією родиною готують чи грають у настільні ігри з дітьми. Доньки завжди раді чути нові подробиці про кожен робочий день матері.
«Розповідаю дітям про свою роботу. Молодша донька хоче знати все, що з нею пов’язано. Прихожу додому, кажу: «У мене сьогодні зламався кран». Дитина питає: «Як це? Це ти зламала? Чи хтось?».
Катя розповідає, що в роботі їй допомагають уважність та терпіння. А ще, вона додає, на кранах в них на заводі працюють тільки жінки. Попри те, що працю з великими машинами асоціюють не з «жіночою справою», саме жінки ефективно взаємодіють із технікою.
«Я не знаю випадку, щоб чоловік працював на крані. Мені говорили, що колись на заводі був такий чоловік. Але здебільшого важкі вантажі підіймають жінки.. Я не можу сказати, що це не жіноча робота. Навпаки, ти себе відчуваєш сильною. Сказати, що важко, не можна. Це ж машина підіймає, а не я. Страшно іноді, бо бувають і легкі, і важкі вантажі. Але досвід з часом приходить».
До Катерина розуміння прийшло з часом. Тепер робота не здається їй страшною. Жінка по-справжньому пишається справою, яка надає їй крила висоти.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
