12 травня світ відзначає Міжнародний день медичних сестер та братів – день, коли ми вшановуємо самовідданість та професіоналізм цих неймовірних людей, які стоять на варті нашого здоров'я. Їхня робота, часом тиха та непомітна, є невід'ємною частиною функціонування будь-якої медичної системи.
Особливо, сьогодні, в умовах широкомасштабної війни, роль медичних сестер та братів стає ще більш значущою. Вони не лише доглядають за пацієнтами, але й рятують життя, що опиняються на межі смерті внаслідок обстрілів, найперші надають домедичну допомогу.
У їхній професійний день ми б хотіли розповісти про нелегку, але надзвичайно важливу роботу медичних сестер та братів Глухівської міської лікарні. Про те, як змінилася їх робота під час війни, які виклики їм довелося подолати та що їх мотивує йти на роботу щодня, далі.
«У медицині вчаться все життя»
Лариса Яківна Тулуп – головна медична сестра Глухівської міської лікарні. Вона на цій посаді з 2016 року. Ніхто з її родини раніше не працював у медичній сфері - вона стала першою, бо зазначає, що завжди хотіла допомагати людям.
«У медицину приходять за покликанням, це той шлях, який обирається та стійко проходиться до кінця. Коли люди потрапляють на роботу, то вони або залишаються, або розуміють, що це не їхнє та йдуть. Медицину треба щиро любити, тому я працюю в цій сфері з 1993 року, бо завжди хотіла допомагати людям».
Пані Лариса каже, найбільше цінує у своїй роботі динамічність та постійний розвиток. Вона підкреслює, що здобуття знань та навичок не закінчується випуском з медичного училища. Навпаки, це лише початок шляху, який супроводжується постійним саморозвитком та вдосконаленням.
«У медицині вчаться все життя. Протягом роботи ти постійно підвищуєш кваліфікацію, проходиш різні курси, тренінги, семінари, конференції та інше. Треба розуміти, що медицина не стоїть на місці, вона розвивається, і ти повинен разом із нею вдосконалюватися».
Лариса Тулуп підкреслює, що медицина – це команда робота, де успіх залежить від злагоджених дій та взаємопідтримки всього колективу. Вона з радістю ділиться, що працює в команді «най-найдружніших», де всі одне одного підтримують, починаючи від молодшого персоналу й закінчуючи лікарями. Головна медична сестра щиро цінує цю атмосферу, адже саме вона робить її роботу не лише ефективною, але й приємною та надихаючою.
«Наш колектив “най най”, із ними дуже легко та приємно працювати. У нас дуже класні та кваліфіковані люди, і найголовніше – це те, що всі одне за одного».
Саме ці дружні стосунки та взаємопідтримка стали ключовим фактором, який допоміг їй та її колегам впоратися з викликами перших днів повномасштабного вторгнення.
«Ми працювали в штатному режимі. Ми перші отримали поранених, якщо я не помиляюся, то ніби надійшло одинадцять людей. Тоді наше приймальне відділення працювало на всю потужність: були задіяні всі лікарі, операційні, приймальне відділення доукомплектовували штатами поліклінічних медичних сестер, які були і на сортуванні. Загалом, багато чого тоді зробили спільними зусиллями».
Пані Лариса пригадує, що пацієнти були з різними видами поранення, і тому було надважливо надати домедичну допомогу, і зробити це швидко: «Ми працювали на всю потужність, і на Суми відправляли пацієнта, якого там після прооперували. Десь ввечері нам уже зателефонували та сповістили, що з хлопцем усе добре. Це були найперші позитивні емоції. Думаю, що всім запам’яталися ці дні».
Також, водночас із цими подіями, у лікарні приймали людей, які стали донорами крові.
«Потрібна була кров для поранених. Це теж було організовано не за якісь години, а навіть хвилини. Тому що був великий потік людей, і треба було їх і годувати після здачі, організувати, щоб пройшло добре, зробити записи. Це теж був один із моментів перших днів. Але всі впоралися, усі члени колективу великі молодці».
Досі, зазначає головна медична сестра, найважчим та емоційним у роботі під час війни є поранені військові, для яких треба зробити все можливе, щоб врятувати їм життя. Однак у таких ситуаціях, ось цієї частиною відновлення її стану, є одужання пацієнтів.
Не тільки медичні сестри, а й медичні брати
Лариса Тулуп каже, що наразі їхній колектив дуже великий: «У нас є молодші медичні сестри, це наші санітарочки. Раніше їхня посада називалася санітарка, там прибиральниця і на кшталт цього. Зараз молодша медична сестра з догляду за хворими, або ж просто медична сестра. Наразі в нас 90 осіб із таким посадами. Щодо середнього медичного персоналу зараз він зветься медсестринство і далі поділяється медичний брат, медична сестра і акушерка – 172 особи. Хлопців – це лаборант у жіночій лабораторії Іван Журик. Ми бачили медичного брата приймального відділення Михайла. І на кардіограмах – Олег Медвідь. Тобто три медичних брата, усі інші дівчата».
Вона розповідає, що раніше в їхній професії були тільки жіночі назви посад: медична сестра та акушерка, і в документації саме так позначали, навіть мед братів. У 2019 році ця ситуації змінилася і ввели назву посади «медичний брат».
«Найскладніша частина в роботі, коли ми отримуємо пацієнтів у важкому стані»
Михайло Хоменко, про якого головна медична сестра згадувала раніше, прийшов працювати до приймального відділення Глухівської лікарні вісім місяців тому. «Ще зі шкільних років мене цікавила біологія, і я завжди хотів допомагати людям», - ділиться медбрат, згадуючи про те, що саме ці мотиви спонукали його обрати медичну кар'єру.
Сьогодні його робочий день у лікарні насичений та різноманітний: прийом пацієнтів, надання першої допомоги, асистування лікарям за необхідності, ведення обліку фармацевтичних засобів, внутрішньовенні та внутрішньом’язові ін’єкції, постановка катетерів та багато інших процесів.
Однак, найбільше, у своїй роботі пан Михайло цінує досвід та розвиток. «Під час прийому ти можеш побачити різні стани пацієнтів, ознайомитися з різними видами травм, хворобами, а також методами їх лікування та діагностики. Це найцікавіша частина, бо ти вивчаєш та допомагаєш людям».
Пан Михайло зазначає, що під час повномасштабного вторгнення не працював у лікарні, але все одно відчуває та бачить, як війна вплинула на їх робочий процес: «Під час війни стали доставляти більше поранених. І це найскладніша частина в роботі, коли ми отримуємо пацієнтів у важкому стані. Однак, наша команда працює злагоджено, ми всі активізуємося, одразу надаємо першу домедичну допомогу. Також важко працювати під час повітряних тривог, бо треба йти в укриття та забезпечити безпеку пацієнтам».
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
