Йдучи вулицею Київською повз школу №3 на її подвір’ї, чи не щодня можемо побачити юрбу дітей, які крутяться довкола майстерні. Це - вихованці та вихованки секції картингу, що діє на базі міського Центру позашкільної освіти. Гурток існує у Глухові майже 50 років, періодично змінюючи свою локацію. Але не змінюючи головним принципам - любові до автівок, швидкості та перемог.
Ми побували на занятті картингістів та картингісток і хочемо розказати, як упродовж стількох років вони всіма силами бережуть власну справу. Як люблять її та надихають людей довкола, як крутили гайки в авто навіть під час відключень світла та як вражають дорогі приватні клуби своїми досягненнями.
Тут за кермо сідають із чотирьох років
У четвер після обіду біля секції картингу зібралося орієнтовно дванадцять дітей. Керує юрбою дітлахів тренер Сергій Бурнос. Він каже, що загалом гурток відвідують три-чотири десятки хлопчиків та дівчаток. Цифра постійно змінюється, адже деякі діти виїхали з міста через війну, а інші навпаки долучаються за компанію із друзями. Таких “новеньких” вистачає, бо гурток - безоплатний й унікальний, адже сісти за кермо транспорту в юному віці, нехай і карта, - захоплююче.
“Батьки навіть об одинадцятій ночі можуть зателефонувати та запитати, чи можна записати дитину. Я відповідаю. Кажу, що звісно”, - ділиться тренер.
Займаються картингісти у всі дні, крім неділі та понеділка. У майстерні проводять час із обіду та аж до вечора. Хоча мають графік, каже Сергій Бурнос, години на заняттях не рахують. Якщо в ресторанному бізнесу це називають “до останнього клієнта”, то тренер зачиняє двері майстерні, коли звідти йде остання дитина.
“Мені ввечері може телефонувати дружина та питати, чи збираюся я йти додому, бо вже діло до ночі. А я втрачаю лік часу в майстерні”, - каже тренер.
Відданість пана Сергія картингу та юним картингістам відчувається з перших хвилин спілкування. Про свою роботу, якою він живе, розповідає жваво, встигаючи звертати увагу на вихованців, які щоп’ять хвилин мають запитання до тренера.
Під його опікою - діти від чотирьох років та аж до студентів. Пан Сергій знає особливості характеру кожного, тому до всіх має індивідуальний підхід. Коли розказує про хлопців та дівчат, то відгукується, як про власних дітей. До слова, син тренера також був вихованцем гуртка й трикратним чемпіоном всеукраїнських змагань. До сімейної справи Сергій Бурнос намагався привчити й маленьку онуку.
“Осьо до нас біжить мою онука. Машину я зробив для неї власноруч: зварив із чого було, з металобрухту, підлаштував сидіння, перебрав мотор. Посадив її за кермо, думав, що підросте, зроблю їй вищого класу карт, розмалюю його квітами, ромашками чи тюльпанами. А онука сказала, що це не її”, - згадує тренер.
І хоча його онуці картинг не припав до душі, її карт полюбився іншим дітям. Нині на ньому вчаться їздити найменші учасники секції, бо раніше карту потрібного розміру для них в автопарку не було. Тепер, коли чотирирічні діти сідають за кермо, то спочатку їм до бампера прив’язують мотузку, за яку карт возять, ніби санчата.
“Щоби дитина розуміла, як це їхати праворуч та ліворуч, де розвертатися, а де об’їжджати перепони. Коли цього навчиться, пробуємо заводити машину. Тоді мотузку прикріплюємо позаду карта, щоби тримати. Допоки не переконаюся, що дитина їде безпечно, не відпускаю”, - пояснює викладач.
Картинг - захоплення не з дешевих, але гурток безкоштовний
Поки говоримо з паном Серієм, на заняття приходить один із наймолодших учасників - п’ятирічний Олег разом зі своєю мамою Ольгою. Хлопчика в гурток привели рік тому.
“Є гуртки, де то малюють, то співають. Або є секції травматичні, що передбачають контактний вид спорту. Ми не хотіли такого. Подумали, що син має задатки технаря, ще дуже любить машини, тому обрали картинг. У них із тренером відбувся духовний конект із першого заняття. Я його привела й хотіла залишитися, бо знаю свою дитину, він буде лізти вивчати все. Але тренер сказав не переживати й іти по своїх справах. Я пішла, а коли повернулася, то син був весь у мазуту, одні лише очі видно. Тренер сказав, що це вони його ще відмили”, - сміється пані Ольга.
Вона додає, що зараз у наймолодшій категорії вихованців - четверо дітлахів. Якщо старшим дітям можна дати завдання і розраховувати, що ті його виконають, то з наймолодшими так не працює.
“Мало хто може займатися з такими маленькими дітьми. Тут треба мати хист, талант і розуміти дитячу психологію. Їх треба зацікавити, а вже потім вчити. Сергій Анатолійович знає, що з ними робити. Уже зараз у них є навіть чіткі правила та дисципліна”, - додає мати картингіста.
Нині в Олега вже є досягнення - він виступає на всеукраїнському чемпіонаті на одній трасі з представниками приватних клубів. Можливість поїхати на такі змагання мають не всі вихованці гуртка. Поїздку батьки фінансують власним коштом. А якби навіть це оплачували з бюджету, то виступати було б ні на чому. Ті карти, на яких тренуються діти, старші за їх та навіть їхніх батьків і не відповідають технічним вимогам. Щоби виступити на чемпіонаті, батькам треба або купити карт, або орендувати його.
“На всю Сумську область наш гурток - єдиний безкоштовний державний. Інші зачинені через війну. Коли десь в Україні дізнаються, що ми тримаємося на плаву, то дуже дивуються”, - ділиться Ольга Вишник.
Ціна карта, до якого ще треба купити мотор, стартує від тисячі євро, а за оренду треба платити поденно. За машиною для змагань сина батьки Олега їздили аж у Полтаву. Пані Ольга каже: “Картинг - це дороге задоволення”.
Підтверджують це й батьки однієї із найяскравіших картингісток - десятирічної Агнії Дещенко. Дівчинка за кермом із малечку. На картах колись виступав її батько Олександр. Нині він допомагає пану Сергію тренувати гуртківців. Займається цим водночас зі своєю основною роботою в університеті.
“Спочатку я привів на картинг сина, він брав участь навіть у міжнародних змаганнях. Але сказати, що загорівся цим спортом, не можу. Натомість донька сіла за кермо й показала результати, набагато кращі за хлопців. Вона мене питає, коли ми поїдемо, коли вона буде їздити”, - каже Олександр.
Як і син Ольги Вишник, донька Олександра та Антоніни Дещенків бере участь у всеукраїнських змаганнях. Торік привезла переможну медаль із Полтави. Агнія має власний карт: із “Піонер-Н” вона вже перейшла на потужніший “Baby-60”. Окрім картингу Агнія також грає на флейті. Але на питання, чому віддає перевагу, впевнено відповідає: “Картингу”.
Заїзди між кульбаб та очікування суботи
Після знайомства з дітьми, вони вирішують показати свої вміння. На асфальт із майстерні вивозять кілька карт: від найменшої саморобної до раритетних екземплярів, що власноруч ремонтують діти. Заїзди картингістів відбуваються на літньому спортивному майданчику школи.
Між кульбабами, що пробиваються крізь тріщини на асфальті, встановлюють бар’єри та перепони. Тренер розміщує карти на лінії і дає знак почати заїзд. Після цього діти починають перегони.
Бачити, як юні водії та водійки, найменшому з яких лише п’ять, на швидкості долають коло, вражає. Хоча їм бракує місця для розворотів та розгону, діти викладаються на повну. Моментами, щоправда, карти деяких глохнуть.
“Злетів ланцюг із зірки, - пояснює пані Ольга. - Таке трапляється, адже карт не має амортизації. А траса - не рівна. Ми любимо сніг і Новий рік, бо коли лід, то наша траса стає більш-менш рівною. Їздити по такій безпечніше та краще”.
На такі випадки реагує тренер - поправляє ланцюг і випускає гонщиків далі на майданчик.
Заїзди картингістів відбуваються не щодня. Чималу часу вони проводять у майстерні: вчать техніку безпеки та дорожні правила, ремонтують чи модернізують карти. Головне в цій справі - командна робота, каже Сергій Бурнос. У гуртку він старається робити так, щоби діти відчували відповідальність за свій транспорт. За кожним картом закріплена певна команда. Вони мають доглядати машину, лагодити її.
“За 25-й карт відповідає орієнтовно десятеро людей. Вони приходять, змазують його, заправляють, підкачують колеса, перевіряють”, - каже пан Сергій.
Він перевіряє роботу вихованців та допомагає їм. А ще дуже пишається, що його діти піклуються не лише про карти, а й одне про одного: “Тут старші допомагають молодшим, а молодші вчаться і тягнуться за старшими”. Це подобається і батькам, адже їхні діти перебувають у середовищі, де комунікують із різним віком хлопчиків та дівчат. В умовах дистанційного навчання, коли школи зачинені, опинитися в подібному освітньому процесі дуже цінно.
Протягом тижня картингісти й картингістки готуються до суботи. Цього дня з десятої ранку до другої після обіду вони можуть поїздити на міському стадіоні, де рівна траса. Поїздка на локацію, до якої орієнтовно кілометр, для них - справжнє дійство. Раніше карти пробували штовхати містом до місця призначення. Але це щонайменше важко фізично. Тоді призвичаїли до перевезень авто тренерів. До них іще прилаштували причіп. Карти завантажують у спеціальний каркас, що розміщують у нього та багажник. У салон саджають дітей.
“Тож, у суботу можна побачити, як містом їдуть навантажені зелене та біле авто з дітьми та картами”, - кажуть батьки.
Місце, де моторам дають нове життя
Повз родинні автівки, що нині лише чекають на пасажирів та їхній транспорт, ми проходимо до автомайстерні. Приміщення на три кімнати - це місце, де живуть карти, а діти разом із тренером вдихають у них нове життя. Телефони та будь-які гаджети тут заборонені.
Кабінет ліворуч - це кімната тренера. Тут безліч архівних фото зі змагань, стоять верстати, де він ремонтує чи виготовляє деталі для карт, і самі авто.
У головній кімнаті атмосфера ідентична: тут гуртківці облаштували все для ремонту свого транспорту. Не зупиняли роботу секції навіть під час відключень світла.
“Діти приходили й із ліхтариками лагодили свої авто. Уже пізніше батьки, спасибі їм, привезли лампочки, підключили до акумулятора, зʼявилося світло. Всюди світло вимикали, а у нас воно було і діти займалися”, - згадує тренер картингістів.
Верстати, що стоять вздовж стін, використовують постійно. Так як нових авто в парку немає, то всіма методами латають старі - їх орієнтовно 15 картів.
“Старші діти під наглядом працюють на верстаті, а молодші ні. До болгарки нікого не підпускаю”, - каже Сергій Бурнос.
У цьому глухівчанам допомагають колеги з усієї країни. Як розказує пан Сергій, він має чимало знайомих-картингістів із різних клубів. Уявляючи, наскільки важко утримувати гурток у маленькому місті за відсутності фінансів, вони допомагають: хтось присилає відкатану гуму, хтось шолом.
“Якщо приватний клуб провів тренування, відкатав гуму, то вона їм уже не потрібна, а нам навіть дуже треба. Наші діти на ній іще довго проїздять”, - каже мама Агнії Антоніна.
Сергій Бурнос додає, що таким чином їм дістаються й мотори: можуть передати інші клуби, а можуть подарувати меценати.
“А от на цьому моторі мій син у 2013 році виграв чемпіонат. Я його модернізував, поставив хороший циліндр. Його в мене попросили, щоби і їхні діти стали чемпіонами. Я його надіслав. І от через стільки років він повернувся назад додому після стількох перемог”, - ділиться тренер.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
