У шостому міжнародному багатожанровому конкурсі мистецтв «Мій світ – мистецтво» нагородили дипломом першого ступеня Юлію Мехедок із Дунайця.
Хто повідомляє: Глухівський Центр культури
У чому суть
Юлія отримала диплом у номінації література (авторська поезія), п’ятої вікової категорії.
Назва роботи: «Ти доброволець»
«Ти взяв до рук холодний автомат
І обійняв так міцно на прощання,
Молитимусь за тебе, мій солдат,
Несказане лишилось несказанним.
Пішов. Залишив поцілунок на губах,
Слід потягу ховається в тумані,
Бронежилет і каска у руках.
Зі мною лиш слова лишились несказанні.
А так багато слів тривожать душу,
З них можна вже поему написати.
Тебе, солдате, дочекатись мушу,
Щоб всі несказані слова тобі сказати»
Додаємо ще декілька її творів:
«Заграй мені, скрипалю, про любов
Так ніжно і душевно, як ти вмієш.
У серці музика кохання лине знов,
Ти вічне і красиве в душах сієш.
Заграй мені, скрипалю, про любов,
Від почуттів якої серце завмирає.
Заграй же так, щоб стила моя кров
Від звуків тих, коли смичок струну торкає.
Заграй мені, скрипалю, про добро,
Якого так не вистачає в людських душах.
Ніжна мелодія несе в собі тепло,
І пишеться кохання вічне в віршах.
Заграй мені, скрипалю, про життя,
В якому мир, добро і перемога.
В якому чисте й світле майбуття,
Життя, в якому не луна страшна тривога.
Ти грай, скрипалю, не спиняйся, грай.
Чарівна музика ця лине хай світами.
Щоб із руїн піднявсь мій рідний край,
Щоб ми були усі щасливі з вами.»
«У цьому світі так багато зла.
На кожнім кроці нас воно чекає,
Але добро сильніше у стократ -
Воно завжди і скрізь перемагає.
Добро і зло - чесноти протилежні.
І в кожному із нас вони живуть.
Самі не тямлячи, від них ми всі залежні,
І кожна з них своєю стежкою ведуть.
Бувають люди щедрі, милосердні.
І допоможуть, і порадують завжди.
А деякі бувають злі й нестерпні,
Лише сміються з горя і біди.
А інші - працьовиті і завзяті.
У творчості вони завжди живуть,
Щоб всі були щасливі і багаті,
Всім навкруги добро вони несуть.
Але завжди ж ті, хто проти стане
І все не так у їхньому житті,
А наше слово всіх їх завжди ранить,
Бо ледарі вони, а не творці.
З любові народилася людина,
Несе ці почуття з дитячих літ.
До ненависті є одна хвилина,
Із ніг на голову перевертає світ.
Від ненависті сім'ї руйнувались,
Із ненависті починалася війна.
Але приходила любов - серця єднались,
Несла в собі розраду всім вона.
Добро і зло - чесноти протилежні.
Між ними люди мусять вибирать.
Чи буде о від духу зла залежні,
Чи в серці доброту нам прославлять.
Йде вічна боротьба. Зло не вмовкає,
Та у стократ сильнішає добро.
Воно завжди і скрізь перемагає,
Це мудрості є вічне джерело.»
«Моя країно - мудрая державо,
Колись тебе сам Володимир охрестив.
І князя Ігоря чекала Ярославна,
Не підкорилась ти навалам чужаків.
Моя країно - ти велична пані,
І Роксолана взірцем тому:
Зуміла закохати в себе хана,
Та не зуміла полюбити чужину.
Моя країна - батьківщино рідна,
До тебе з вирію вертають журавлі,
Про тебе слава лине крізь століття,
Оспівана в піснях ти навіки.
Моя країно - незалежна панно,
Століттями ти йшла до цих висот,
За спинами шептали - безталанна,
Та варта ти найвищих нагород.
Моя країно - ти квітуча діво,
Неба блакить й пшениця золота.
У тебе завжди янгол за плечима,
Маки червоні у вінок впліта.
Калини кущ, що у садочку квітне,
І верби, що понад ставком ростуть,
До тебе я думками завжди лину,
Де хата батьківська, де спогади живуть.
Де все моє дитинство босоноге
Пробігло, пролетіло, пропливло.
Залишились лиш спогади солодкі
Про те, як гарно там і весело було.
Ми діти всі великої родини,
У кожного із нас вона своя.
Без кореня не може буть рослини,
Без Батьківщини й нас людей нема.»
«- Як Україна?
- Україна хворіє...
Моїй Україні сильно болить...
Сирени волають кожну годину
Й земля під ногами горить...
Стогне від болю, корчиться в муках.
Яку уже ніч Україна не спить?!
А зупинити цей жах ми безсилі,
І без зупину рана кровить.
Кровить від прильотів, від вибухів різних,
Кровить від завалів й руїн навкруги.
Болить Україні від сліз материнських,
Болить за героїв, що їдуть в труні.
Болить за Херсон, за Сумщину, за Харків,
За Київ, Чернігів, Одесу та Львів.
Болить за дітей, що сирітками стали,
Ще дужче болить за героїв-синів.
Вони там в окопах живуть вже 2 роки
Й побачити рідних лиш мріють вони.
Болить Україні за наших героїв,
Які "грузом 200" додому прийшли.
І кожного дня їх везуть усе більше,
А Україні сильніше болить.
Сльози рікою, хрести з іменами,
І над могилою стяг майорить.
На жаль, я не лікар, а так би хотілось
Обняти країну і рани зцілить,
Щоб їй не боліло і більш не кровило,
Щоб стало їй дихати легше і жить.»
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
