Глухівчанин Олександр Мірошниченко, попри те, що перебуває на фронті, знаходить час на підтримку музейної справи. Вже кілька місяців він та його побратими збирають та передають до різних музеїв України військові експонати на кшталт деталей з підбитої техніки, ворожої форми чи інших речей.
Як з’явилася ідея, що саме передають у музеї, чому це важливо та як збирають воєнні речі на передовій, - Олександр розповів далі.
Як виникла ідея?
Військовий 3-ї окремої штурмової бригади Олександр Мірошниченко ділиться, що на фронті накопичується велика кількість воєнних артефактів: підбита техніка, ворожі речі та багато іншого.
«У нас воєнного накопичується все більше і більше. Усі ці предмети в основному закопуються, або місцевими жителями розтягуються на металобрухт. Тобто, коли потрапляєш у якийсь сектор, ти бачиш підбиті зразки техніки, якісь там ворожі речі, і це все просто зникає, а не залишається в історії», - каже військовий.
Саме через це виникла ідея поповнювати музейні фонди експонатами на тему російсько-української війни. І першим, куди Олександр передав експонати, стало село Воргол — місцевість, що стала для нього вже рідною.
«Це все моя любов до села Воргол. Я хотів там створити нову локацію, і тому почав надсилати моєму товаришу Максиму Конюху предмети військової амуніції: ящики, речі, щоб він зміг зробити музей. У додаток, там проходив дитячий табір, і діти мали гарну нагоду ознайомитися з справжнім обличчям ворога, що також важливо в наш час».
Після глухівчанин та його побратими з 3ОШБ отримали офіційний запит від «Національного музею історії України в Другій світовій війні. Меморіальний комплекс», щоби вони зібрали військові предмети для облаштування виставки.
«Через це ми зрозуміли, що наразі музейна сфера дуже потребує підтримки. Тобто, наповнення, - ділиться військовий. - Особливо моя увага націлена на Сумщину, яка перебуває в зоні неактивних, але все рівно бойових дій. На жаль, місцеві музеї не дуже активно наповнюються військовими предметами, тому що війна довкола й не до цього. Постійні обстріли, то ракета, то КАБ, то десь ДРГ-група, то ще щось. І все відкладається на потім, але потім може бути вже пізно, адже не буде, що збирати. І також націлена підтримка на маленькі музеї».
Після перших публікацій про збір предметів для музеїв почали надходити запити й з інших міст: з Шостки, Конотопа, Путивля, Кролевця, Сум тощо. Зараз Олександр та його побратими співпрацюють із такими музеями:
- Національним музеєм історії України у Другій світовій війні;
- Музеєм-заповідником "Слово о полку Ігоревім";
- Путивльським Державним Історико-культурним Заповідником;
- Закарпатським обласним краєзнавчим музеєм імені Тиводара Легоцького;
- Мукачівським історичним музеєм;
- Конотопським краєзнавчим музеєм ім. О. М. Лазаревського;
- Білицьким краєзнавчим музеєм;
- Ізюмським краєзнавчим музеєм імені М. В. Сібільова;
- Кролевецьким краєзнавчим музеєм;
- Просвітницько-рекреаційним простором "LocoMotive" (Воргол);
- Народним музеєм ремесел та побуту Слобожанщини (Суми);
- Музейно-виставковим центром Тростянецький;
- Охтирським міським краєзнавчим музеєм;
- Горішньоплавнівським історико-краєзнавчим музеєм;
«Деякі відмовляються від співпраці»
Олександр Мірошниченко ділиться, що зіткнувся й з тим, що не всі музеї готові співпрацювати. Деякі з них принципово відмовляються від експонатів, пов'язаних із росіянами.
«Це небезпечна позиція, адже вона веде до ідеалізації війни та однобокого її висвітлення, - зазначає боєць. - Такі музеї намагаються створити "гарненьку обгортку", де український воїн постає бездоганним героєм, а тим часом у майбутньому люди навіть не будуть розуміти, яким був наш ворог. Однак вони повинні знати та пам’ятати, хто такі росіяни».
Що саме передають у музеї?
Глухівчанин зазначає, що в музеях, які збирають експонати часів російсько-української війни, найбільше цінуються особисті речі, документи, які будуть свідчити про ворога. Також музеї збирають експонати, які розкривають сутність росіян.
«Предмети з повсякденного життя росіян, наприклад, консерви з ворожими етикетками, пропагандистська література, одяг з символами окупантів. Ці речі дають уявлення про культуру та цінності ворога, контрастуючи з українськими», - пояснює Олександр Мірошниченко та додає. – «Я колись передавав ікони з цікавими написами та пояс із молитвою, які носять росіяни в кишенях. Ну це якщо він загине, то щоб священник не відспівував, то одразу молитву маєш, яка тебе пустить у світи».
Також дуже цінуються предмети, які мають якусь історію. Наприклад, якщо російський штаб був знищений іноземною ракетою, то деталі з цієї ракети, представлені в музеї, набувають більшої цінності, адже вони мають якесь підґрунтя.
«Це ж стосується й інших предметів, пов'язаних з містами, що стали полем бою: Ізюм, Буча, Гостомель, Маріуполь. Експонати з цих місць викликають та викликатимуть у майбутньому сильні емоції у людей, адже вони асоціюються з трагедією та болем. А це також дуже важливо пам’ятати: що зробив ворог із нашими містами, і на що він ще здатний».
А ще можуть бути посічені дорожні знаки: «Наприклад, знищений якийсь населений пункт, і на дорозі валяється посічений дорожній знак. Це вже такі яскраві предмети, які також несуть історію».
Як збираються військові речі?
Олександр зазначає, що збір речей для музею розпочався ще з авдіївського напрямку. Спочатку це були здебільшого пусті коробки з-під американських боєприпасів та пороху, які цікавили людей лише завдяки написам, а потім запити стали більш глобальні.
Загалом, військові предмети зазвичай можна знайти в танкістів, артилеристів чи в хлопців, які ходять на штурми. «Вони приносять різні речі, ми ще називаємо це «лутати» - це брати трофеї. Це можуть бути російські цигарки. Деякі хлопці збирають свої колекції: хтось ножі колекціонує, а хтось шеврони»
А ще до збору речей можуть долучатися місцеві жителі. Наприклад, глухівчанин розповідає про випадок, коли на їхньому шляху їм зустрівся дідусь, який роками колекціонує різні предмети, включаючи ящики з військовою амуніцією, гільзи, форму.
«Коли ми розповіли про свої плани, то він сказав "Хлопці, що треба, я без проблем для вас віддам, - згадує Олександр. - І ми деякі речі, які нам потрібні для декорацій музею, забрали. Щось він нам подарував, щось за символічну ціну купили, щоб людина в мінусах не була, бо все ж таки їздив, бензин витрачав».
Олександр підкреслює, що й надалі буде цим займатися разом із побратимами, якщо умови, в яких вони знаходяться, будуть дозволяти. Наразі, у них є ще музеї, з якими вони ведуть переговори щодо співпраці. А ті, котрим передавали артефакти, просять іще: «Хочеться, щоб люди в майбутньому пам’ятали історію та знали, на що здатні росіяни».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
