Ольга Ларіна – саме та жінка в науці, яка безперечно вірить у свою справу. Науковиця робить те, в чому може бути максимально корисною, - працює над створенням продуктів з біосировини. Вона пишається тим, що продовжує займатися хімією і не опускає руки, попри труднощі. В цьому її натхнення і сила.
Про роботу як натхнення
Бажання стати науковицею з’явилося в Ольги не відразу, а визрівало поступово. Тому, воно стало справжнім дорослим прагненням.
«У дитинстві я мріяла стати лікаркою. І серед шкільних предметів мені були цікаві математика, біологія та хімія. Я про професійний шлях в науці тоді навіть не замислювалася. Інтерес саме до каталізу як складової фізичної хімії з’явився в часи навчання в Національному технічному університеті «Харківський політехнічний інститут». На кафедрі хімічної технології неорганічних речовин, каталізу та екології на лекціях професора Івана Слабуна і з’явилося в мене бажання продовжити свій шлях як науковиці і взагалі доєднатися до тих людей, які створюють щось нове. А ось визначальним моментом в моїй науковій кар’єрі я можу назвати вступ до аспірантури Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського Національної академії наук України. Бо саме про цей інститут мені на лекціях розповідали в університеті, я мріяла вступити саме туди. І тому, можна сказати, що моя свідома мрія вже як дорослої особистості здійснилась».
Невідомі прилади з індикаторами, комп’ютерні розрахунки та пробірки з речовинами. Будні науковиці можуть здаватися незрозумілими для багатьох людей. Тому Ольга пояснює, з чим зараз пов’язана її робота.
«Зараз мої зусилля спрямовані на створення каталізаторів для процесів перетворення біоспиртів у цінні хімічні сполуки. Це мономери для виробництва еластомерів або синтетичних каучуків, того пластику, який нас оточує в повсякденні. Це – компоненти пального. Наприклад, біоетанол можна отримати шляхом перероблення або ферментації чи бродіння нехарчової біомаси. Сировиною можуть бути побічні продукти виробництва цукру. А в Україні таких виробництв багато. Тому головна мета досліджень – це зменшити використання сирої нафти і замінити її на відновлювану біосировину».
Ольга наголошує, що світові запаси нафти стрімко скорочуються. Тому «зелена хімія», спрямована на вироблення промислово важливих хімічних сполук з відновлюваної сировини, дуже важлива. Декому це може здатися далеким майбутнім. Але саме тоді, каже науковиця, плоди її праці будуть як ніколи потрібні людству.
«Мені здається, що напрямок створення продуктів, технологій з біосировини, зелена інженерія – ось ці напрямки будуть цікаві і будуть розвиватися навіть через 10 років. Через 50 років ми, можливо, отримаємо результат сучасних розробок. Наприклад, пошук способів одержання певних промислово важливих хімічних продуктів з відновлюваної сировини – це теж одне з завдань сьогодення у зв’язку зі скороченням світових запасів нафти, а також необхідності зниження викидів вуглекислого газу, оскільки це – парниковий газ. Для України ті дослідження, якими ми займаємося, є необхідною передумовою для налагодження в країні виробництва мономерів синтетичних полімерів. І це вкрай важливо для зниження залежності вітчизняної промисловості від імпорту нафтопродуктів».
Про внутрішню силу
Завдяки своїм дослідженням Ольга Ларіна стала переможницею п’ятого сезону премії L’Oréal-UNESCO «Для жінок у науці» в Україні. Науковиця розповіла, як бачить себе в улюбленій справі.
«Ось тут найбільш вдалою відповіддю буде гасло премії L’Oréal UNESCO «Для жінок у науці»: «Світові потрібна наука, а науці потрібні жінки». Для нашої країни, яка наразі кров’ю виборює своє право на незалежність, жінки-науковиці стають опорою, тим міцним тилом, який підтримує наукову сферу в період воєнного стану. Навіть серед моїх колег двоє співробітників стали до лав Збройних Сил України. Тому для розвитку науки в Україні і для її повоєнного відновлення жінка-науковиця, жінка-українка стає тією особистістю, яка допоможе в складні часи для нашої країни».
Мати великі мрії та плани в хімії – справа сильної жінки. Але щоденна робота наближає до їх здійснення.
«Мої дослідження мають чітку практичну спрямованість – створення каталізаторів перетворення біоспиртів і реалізація таких процесів. Наприклад, перетворення біоспиртів у важливі хімічні продукти саме для промисловості. Це і є моєю мрією – впровадження такої технології. А якщо казати про особисті плани, то це підготовка дисертаційної роботи на здобуття наукового ступеню докторки хімічних наук. І цьогоріч я роблю перші кроки в цьому напрямку – це вступ до докторантури Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського Національної академії наук України».
Ольга ділиться секретом відчуття внутрішньої сили. За її словами, потрібно просто робити свою справу на своєму місці.
«Якщо сильна жінка – це та, яка не склала руки під тиском обставин сьогодення і продовжила займатися тією справою, де може бути максимально корисною для країни, то я вважаю, що кожну українську жінку, яка працює в своїй сфері, яка працює для України, можна назвати сильною. Тому, можливо, я одна із них, але точно не єдина».
«Зелена хімія» оточує науковицю не тільки на роботі.
«Я підтримую громадську організацію «Україна без сміття», тому що мені близька філософія zero waste, це принципи відмови від споживання надлишкових продуктів, зменшення споживання певних продуктів або їх повторне використання, переробка, компостування. І тому я запроваджую сортування побутових відходів та збір вторинної сировини не лише вдома, а й на роботі. І це теж займає певний час, який можна назвати хобі».
Чоловік Ольги зараз служить у Збройних Силах України. Переживати розлуку допомагає та ж хімія.
«Війна спричинила зміни в моєму особистому житті. Не лише в мене. Багато українських жінок чекають своїх чоловіків, братів, навіть сестер з війни. І мій чоловік з початку повномасштабного вторгнення бере участь у бойових діях у складі Збройних Сил України. Це, звичайно, створює додатковий психологічний тиск на мене кожного дня. Але моя робота, мої дослідження, те, чим я займаюсь, допомагає мені подолати ці стресові ситуації з розумінням, що я роблю на своєму місці те, що я можу. І я маю робити все, що можу, тут, поки він захищає мене там. Підтримка один одного на відстані – це те, що допомагає проживати кожен день і є натхненням для мене продовжувати займатися науковими дослідженнями. Тож хімія працює і в цьому напрямку».
Матеріал створений за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram
