Свій перший ювілей у професії, п’ять років із початку роботи, стоматологиня Лада Дмитрієва відзначатиме не в рідному місті. Із Глухова, де вона мала приватну клініку, лікарці довелось виїхати. Це сталося, коли вдруге неподалік її кабінету розірвалися російські авіабомби. Що про релокацію бізнесу, рішення почати його заново на Київщині та майбутнє розказує Лада, читайте далі.
Як далося рішення виїхати
П’ять років тому глухівчанка Лада Дмитрієва почала працювати в стоматології. Стартувала в сусідній Шостці. А вже за рік повернулася в Глухів, щоби розвивати власний бізнес. Її знають чимало найменших жителів міста, адже Лада одна з небагатьох, хто приймає малюків. Водночас лікує і їхніх батьків.
“До мене почали водити тих дітей, яких возили в Шостку. Потім закрутилося, що спочатку діти, а потім батьки їхні питають: “Ой, а ви ж дорослих також лікуєте?”. І пішло: і батьки, і дідусі, бабусі, сім'ями ходили. Стоматологія вона ж розвивається: починали просто – діти та дорослі, а потім – видаляти, різні процедури. І були ще великі плани на майбутнє, але це все зупинилося на тому, що зібрали речі та поїхали”, – пояснює Лада.
Рішення виїхати Лада прийняла згодом, після другого “прильоту” російської авіабомби неподалік її роботи. Хоча вже перший випадок дався взнаки. 27 липня рф атакувала Глухів із “Градів”. Тоді загинули двоє людей. Один чоловік – неподалік місця, де стоматологиня саме вела прийом. У кабінеті була ще одна лікарка. У кріслі сидів пацієнт, а поряд – його син. Коли пролунав вибух.
“І по камерах просто видно, що беру дитину за руку й побігли. І потім тільки батько хлопчика з крісла підіймається і біжить за нами. І зупинилися ми взагалі на другому поверсі, просто там, де не було вікон між стінами. Бо наш кабінет повністю з вікон. А потім, коли трохи заспокоїлися, то побігли вже до підвалу”, – згадує стоматологиня.
День вибуху неподалік кабінету Лади
Звідти лікарка хотіла подзвонити рідним, але свій телефон забула в кабінеті. Лада насамперед рятувала дитину, а про мобільний навіть і не думала. А коли взяла чужий, то зрозуміла, що від пережитого стресу не пам’ятає номери близьких.
“Зате ту дитину, напевно, ніколи не забуду. Побігла після, взяла, що перше спало на думку, - сік і шоколадку. Віднесла цьому малому, віддаю, а він такий наляканий. Іще тато дитини, коли вже пересиділи, піднімаємося на другий поверх у кабінет, він забігає і питає: “Що я вам винен?”. Я думаю: “Ви що? Серйозно? Звісно, ні, нічого!”.
Після цього стоматологиня все ж вийшла знову на роботу. Попри напружену ситуацію, ще місяць вела прийом та планувала працювати далі. Задумане перекреслила атака росіян у ніч на 20 серпня. Вона вже знала, що вранці, коли прийде в кабінет, не побачить його цілим. Адже ворог ударив КАБом зовсім поряд.
“Перше, що помітила, – це величезні шланги від пожежних машин, які були всюди. Просто я до цього таких не бачила. Запах був від палених дров. Там було дуже багато дров і на базі, і на тому СТО, куди влучили, і там ще склади були”.
У кабінеті Лади вибило вікна, порізало склом меблі та речі. Та вона все ще сподівалася на краще. До наступної гучної ночі.
“Не пам'ятаю точно, що це була за ніч, але коли дуже багато було прильотів і по Глухову, і десь біля міста. Ми лежали з дитиною на підлозі в коридорі, і я на нього майже лягла. Він не кричав, що йому страшно чи щось таке. Але коли воно пролітало, то в домі стіни трусилися і було страшно. Я думала, що якщо хоч завалиться все, то на мене, а не на дитину, – ділиться Лада і додає, – Коли все стихло, то встала, підняла сина, а він весь труситься, мокрий і горить. Після цього питання не стояло, їхати чи ні. Зібрали речі, що взяли – з тим і вирушили”.
Додому тягне, але поки це неможливо
Спочатку були в Києві у друзів. А потім почали шукати, де почати нове життя. Насамперед відштовхувалися від роботи. Лада побувала на співбесідах у різних приватних клініках і врешті зупинилася на одній із них – в Ірпені.
“А квартиру ми вже шукали після. Одна не підійшла, бо вона далеко від роботи, і там поряд немає державного садочка. У приватному ціни від 10 тисяч. Але нам пощастило, бо ми ВПО і так знайшлося місце”.
Лада на робочому місці в Ірпені
У новому місті, каже лікарка, складно. Насамперед, фінансово, адже ціни на житло – високі. А ще важко працювати на когось, маючи до цього власний бізнес. Однак варіант повернутися в Глухів Лада поки не розглядає, як би сильно туди не тягнуло.
“Бо не дай Бог, одне діло – я, прилетить і прилетить. Але якщо на прийомі буде пацієнт? Я ще раз так переживати не хочу. Бо якщо в тебе хтось сидить у кріслі, ти думаєш більше не за себе, а щоб твої пацієнти були живі. Перелякані, тут уже ж нічого не зробиш, але живі”.
Після пережитого впевнено говорити про майбутнє Лада не може. Однак сподівається відкрити власний стоматологічний кабінет в Ірпені. Зараз робить усе, щоб мрія стала реальною. А ще, щоб глухівчани, які були змушені покинути рідні домівки та перебратися в столицю чи міста-супутники, могли приїхати на прийом до “своїх”.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
