Дунайчанка Валентина Корсун розповіла про те, як прожила непросте життя. Завтра, 30 жовтня, вона зустрічатиме свій поважний ювілей – 90-ліття.

Хто повідомляє: Антоніна Пинчук бібліотекарка Дунаєцької бібліотеки

У чому суть

Валентина ще з дитинства дізналася, що таке труднощі, адже ще дитиною пройшла крізь війну й період відбудови. Але були й щасливі моменти: одруження з коханим чоловіком, народження в любові трьох діток. Однак за радощами йшов смуток: втрата рідних, чоловіка, з яким у шлюбі прожили тільки 14 років.

Розповідаючи про своє життя, Валентина Петрівна майже весь час усміхається. В сім’ї зростало троє дітей, мама й тато жаліли їх, піклувалися та дуже любили.

«Як виросли, це відчуття допомагало. Такі дружні були, одне за одного горою. А як взимку разом каталися на санчатах і ногах. Хоча вдома не було санок, та робили самотужки той апарат і ганяли на ньому. З гори розженешся, летиш донизу, а треба знову тягти те одоробло вгору. Бувало, каталися весь день, голодні, ввечері приходили замерзлі додому й отримували прочухана від батьків. А тоді швидко роздягалися й лізли на теплу піч. Оце була радість».

Чорним крилом пройшлася Друга світова війна по життю жінки. Батько Петро Васильович пішов на війну так і не повернувся. Залишилася мама Ганна Яківна з трьома дітьми.

Валентині Петрівні і самій довелося рано розпочинати трудову діяльність. Спочатку працювала в колгоспі, а з 1970 року – продавцем у місцевому сільмазі. Звідти і пішла на заслужений відпочинок. Любила роботу страшенно, ні хвилини не сиділа без діла. У праці й життя минуло.

«Я думаю, у мене було щасливе життя». - говорить ювілярка. ЇЇ нічим ніколи ніхто не образив, вона теж нікого не образила. Намагалася допомогти людям, з дитинства. Їй було добре, бо вона робила добро. Може, Бог їй так давав. Ніколи не скаржилася. Батьки заклали добру долю, любили її, і вона своїх діток дуже любила. І, здається, жодного дня не сиділа без роботи, вбачаючи в цьому власну силу.

Хоча в останні кілька років із цим стало важко через стан здоров’я. Натомість у жінки з’явився час, щоб знову і знову пригадувати й переживати власне життя.

«Усе бачу, від самого початку. Часом чую голос мами у голові, яка дає віник і просить підмести дім. І так мені тепло стає на душі від маминого лагідного голосу».

Діти у Валентини Петрівни виросли добрими і порядними людьми. Здобули освіту, створили свої родини і часто приїжджають до неї. Ще однією страшною втратою було для жінки, коли у 2013 році помер її старший син.

«Здавалося, не було сил пережити таке страшне горе. Але треба жити для доньок, онуків, правнуків».

Ювілярка має: п’ять онуків та трьох правнуків, яких завжди чекає в гості.

Валентина Петрівна завжди була чудовою господинею: у хаті – порядок, у вільну хвилину брала в руки голку і вишивала рушники, подушки, наволочки. А ще дуже любить квіти. Навіть у такому поважному віці у неї скрізь вони квітнуть і на подвір’ї, і на вулиці.

Зараз Валентину Петрівну обслуговує соціальний працівник.

Поряд з будинком Валентини знаходиться храм Святого Георгія Побідоносця. Коли ще була здоровішою, то вона завжди приходила на допомогу: разом з жіночками, які тримають у чистоті цей храм, допомагала у прибиранні. Коли була потреба, то і обід варила. А зараз вона ходить до храму і молиться за всіх людей, щоб скоріше настав мир.

У день ювілею до неї приїдуть доньки зі своїми сім’ями і привітають дорогу людину з поважною датою. Зі словами вдячності завітають до неї сусіди, працівники церкви.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp