Попри непрості часи та зовнішні виклики, глухівські підприємиці б’юті-сфери продовжують свою роботу. Кажуть, місцеві хочуть бути доглянутими, а значить – життя триває. Що про своє ремесло розказують жінки, які розвивають бізнес на прикордонні, далі.

«Моя душа в цій справі»

Однією із тих, хто працює на прикордонні, є Маргарита Орлова. Вона – власниця студії епіляції і масажу. Починала свою справу 20 років тому з кабінету вдома. Та за роки наполегливої роботи орендувала студію, набрала персонал. До початку оголошення евакуації із Глухова під керівництвом Марго були шість майстринь. Нині лишилося троє.

“Ще два місяці тому ми обслуговували в день по 10-15-18 людей. Зараз кількість клієнтів зменшилась до шістьох. І я не маю права кудись поїхати. Адже процедура лазерної епіляції – регулярна. Візити мають бути чітко визначеними. Вони потребують вкладання коштів. Я несу відповідальність перед клієнтами, які лишаються. Я маю працювати далі”, – пояснює Марго.

Серед клієнтів студії є як жінки, так і чоловіки. За останні кілька тижнів навіть додався десяток нових людей. На процедури записуються глухівчанки та жительки сусідніх прикордонних населених пунктів. Пів року тому приїздили навіть люди з Середина-Буди, де тоді обстріли порівняно з Глуховом, були набагато інтенсивнішими.

“Тоді вони трошки розвіювалися, і їх покидав хоч на трохи страх, коли вони були у нас”, – каже майстриня.

Як розказує підприємиця, під час роботи вони чують, як лунають вибухи. Тому слідкують за оперативною обстановкою, щоби знати, коли йти в укриття.

“Як тільки бачимо в телеграмі попередження про небезпеку, виходимо в підвал. Ви знаєте, в останні кілька місяців мені тут безпечніше, ніж навіть вдома. Вдома в мене немає підвалу, я сиджу в коридорі, як і всі наші жителі. А тут є укриття, тому я проводжу час на роботі зранку і до самого вечора, – пояснює Марго і додає. – Деякі клієнти кажуть, що «ой, ви йдіть, я почекаю», а я кажу «ні». Я несу за них відповідальність, поки вони в стінах нашої студії, тому або в коридор, або в підвал ми виходимо. Коли затихло, ми отримали повідомлення, що все впало, то продовжуємо процедуру далі. І намагаємось якось настрій підтримувати, не панікувати”.

Автор: Глухів.City/Євгеній Клименченко

Загалом Марго налаштована оптимістично і таким настроєм заряджає всіх довкола. Зізнається, виїхати з Глухова погодиться лише, якщо евакуюються всі її клієнти та клієнтки й ситуація буде критичною.

“Ви знаєте, мене не страшить десь починати, я це вмію. Переходячи зі студії у студію, я трішки розумію, як мені починати, як давати рекламу, як співпрацювати з блогерами, дівчатами, які активно ведуть соцмережі. Це мене не лякає. Мене лякає те, що я створила тут куточок краси. Мене лякає те, що я покину своє місце, де вже веду практику багато років. Моя душа в цьому давно. І як би там не звучало, як кажуть мої рідні, я хвора. На свою справу я справді хвора. І мене не полишає думка, що тут все владнається. Хто хотів, вже виїхали до війни, або на початку війни, хто мав таке бажання. Я думаю, що більшість наших клієнтів десь перебуває у безпечних місцях, але все ж таки повернуться”.

«Працюємо далі»

Неподалік студії попередньої героїні Маргарити працює інша – нігтьового сервісу. Її вже під час повномасштабної війни заснувала глухівчанка Тетяна Опенько. Вона є майстринею манікюру дев’ять років.

“Починала працювати вдома, як це зазвичай, робила тільки подружкам. Там мама щось допомогла – купила якусь лампу, щось зі стипендії відкладала й закуповувала матеріали. Спочатку це було просто для себе, а потім професійно почала займатися цим”, – згадує підприємиця.

Автор: Глухів.City/Євгеній Клименченко

Із першими труднощами в роботі Тетяна зіштовхнулася, коли почалися вимкнення світла. У її праці без електроенергії ніяк, тож довелося адаптуватися до нових реалій.

“Коли я працювала сама, то підлаштовувалася під графіки вимкнень. Але коли вже взяла майстринь, ми купили акумулятор. Хотіли б генератор, але для двох це було нерентабельно. Ми купили акумулятор, інвертор, все це зробили швиденько за день, і наступного вже почали без світла працювати”.

Нині у команді підприємиці – вона та двоє дівчат. Декотрі виїхали із міста після загострення безпекової ситуації. Натомість зайшли нові майстрині. Таня каже, працюють попри все.

“Навіть після того, як були масові обстріли, коли СТО згоріло, потім наступного дня атака дронів. Майстриня моя у той день працювала. В принципі, ми як працювали, так і працюємо. Звісно, було в планах переїхати, забрати студію, але нове місто – це нова локація, знайти нових клієнтів буде дуже важко. І на це потрібні не маленькі кошти. Тому ми вирішили тут залишитися”.

Автор: Глухів.City/Євгеній Клименченко

Та все ж клієнток у студії поменшало.

“Люди ходять, але в нас дуже багато клієнтів виїхали. Це помітно по базі, особливо по моїй. Адже я працювала тільки з постійними клієнтами. У дівчат завжди були нові клієнти, але все одно відчувається. У нас, наприклад, запис був завжди на три тижні вперед. Зараз ми можемо навіть знайти на завтра віконця”, – констатує Тетяна.

Перед активними обстрілами міста підприємиця мріяла розширити студію. Від цього не відмовляється навіть зараз, але буде робити все, зважаючи на обстановку довкола.

“Якщо я вже вирішила залишитися тут, працювати далі, то життя продовжується. Якщо така доля, то така доля”.

«Поки не хочу виїжджати нікуди»

Лишається працювати в Глухові й тату-майстриня Маргарита Палажченко. Свою справу вона розвиває протягом трьох років. На початку кар’єри, згадує, заробляла лише на розхідні матеріали. Згодом дійшла до рівня, коли запис клієнтів і клієнток був на місяць уперед. Із почастішанням обстрілів міста охочих прикрасити своє тіло татуюванням поменшало. Але нині ситуація налагоджується.

“Раніше у мене запис був на місяць вперед, зараз, на жаль, на тиждень. Але вже більше стає клієнтів, бо трохи все стихло, і люди набираються”.

Автор: Глухів.City/Євгеній Клименченко

Маргарита каже, на початку загострення в місті й сама виїжджала в столицю. Навіть були думки перебратися кудись у спокійнішу область. Однак врешті вирішила бути вдома.

“Тут хлопець мій, друзі. Не знаю, поки не хочеться виїжджати нікуди”, – каже майстриня.

За день у неї може бути двоє чи троє клієнтів та клієнток. Усе залежить від розміру та складності малюнка. Щодо сюжетів, то, каже Маргарита, з початком повномасштабної війни люди часто роблять щось на згадку про рідних. Також обирають патріотичні зображення.

“Татуювання з родичами стали актуальними, наприклад, контурні такі. От дають фото, ти обводиш по контуру і б'єш. Якісь такі більш милі, сімейні татушки обирають. Багато тату на тему воєнних дій. Стало багато патріотичних тату, які до повномасштабного вторгнення так не робили”, – розказує Маргарита.

Автор: Глухів.City/Євгеній Клименченко

У серпні, коли Глухів активно обстрілювали, одна з клієнток майстрині обрала тату на пам’ять про рідне місто.

“Вона захотіла закарбувати на своїй шкірі наше місто, тому що дуже за ним сумує. Вирішила на згадку набити на руці тату милесеньку з написом “Глухів” і зображенням різних архітектурних символів міста”.

Загалом усі три майстрині сходяться в одному – допоки на їхні послуги є попит серед глухівчанок і глухівчан вони й надалі розвиватимуть бізнес у рідному місті.

Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp