14 листопада в Києві рідним полеглих захисників передали посмертні відзнаки Героїів. Орден Юрія Загути вручили його матері.
Хто повідомляє: мати воїна Олена Загута та представник Національної гвардії України в коментарі Глухів.City
У чому суть
Відповідно до указу Президента України за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові посмертний орден «За мужність» ІІІ ступеня присвоєно бійцю військової частини 3057 НГУ солдату Юрію Загуті.
Посмертну нагороду отримала мати загиблого військового від Командування Національної гвардії України.
“Це велика втрата для нас. Прийміть наші щирі співчуття. Нацгвардія завжди поруч, при виникненні будь-яких проблемних питань – ми завжди готові допомогти”, – зауважив тимчасово виконуючий обов’язки заступника командувача по роботі з особовим складом полковник Валентин Острижний.
Про Юрія Загуту
Юра закінчив глухівську школу №2, а після – агротехнічний коледж СНАУ та педагогічний університет. Мати ділиться, що він був дуже добрим за характером. Любив природу, рибалити. Висадив довкола будинку багато дерев, бо мріяв про сад. Деревину він любив особливо, тому з нею і пов’язав майбутню професію – став столяром.
Ще в 2014 році, коли в Україні почалася війна, хотів піти до армії, але отримав відмову через стан здоров’я – страждав на астму.
“Коли в 14 років він проходив медкомісію, то не зізнався про астму. Карточка медична була вдома і коли потрібно було слухати, то затримував дихання, щоби не чули хрипи. У 17 років почалися часті приступи. У Сумах дали висновок, який треба було віднести у військкомат. Так він отримав “білий квиток”, - розказує пані Олена.
До початку повномасштабного вторгнення Юрій виїхав у Хорватію, де працював із деревом.
“Як тільки почалася війна, я йому подзвонила. Юра сказав, що приїде. Я відмовляла, брат теж. Казали, що “білий квиток”, його не візьмуть. Але він приїхав в Україну”, - каже Олена Загута.
У перші дні повномасштабного вторгнення Юрій був у Львові. Там у ТЦК йому відмовили, але чоловіка це не зупинило. Він поїхав далі. Його мобілізували до лав Нацгвардії в Жмеринці.
А вже наприкінці березня Юрій заповнив анкету на деблокаду Азовсталі. 10 квітня він перевівся в “Азов”. Став гранатометником другого відділення 1-го взводу 2-ї роти 2-го батальйону 12-ї бригади спеціального призначення «Азов».
Пройшов навчання та брав участь у боях на Донецькому та Луганському напрямках. Іноді Юрі вдавалося вирватися на кілька днів додому.
“Завжди казав, що все нормально, все добре. Мені ні в чому не зізнавався, оберігав. Брату більше розказував. Він теж воював, був у Бахмуті”, – згадує Олена і додає, що Юра воював у запеклих боях, мав контузії.
“Було 1 вересня. Онучка в школу йде в Києві, донька молодшого сина. А Юра не на зв’язку. Тут ніби радість, а за Юру переживаєш. Уже опів на шосту ранку він повідомлення надіслав “У мене все добре”. Уже потім з’ясувалося, що не добре. Що виходили з позиції дуже важко, чотири побратими загинули”, – ділиться мати Героя.
22 листопада 2023 року Юра надіслав останні повідомлення матері. Питав, як у неї справи і як завжди писав, що з ним все впорядку.
Наступного дня, 23 листопада, Юрій вийшов на бойове завдання. Після вдалого штурму і зайняття ворожих позицій він загинув унаслідок мінометного обстрілу на території Серебрянського лісництва в районі населеного пункту Діброва на Луганщині.
За життя Героя з Глухова відзначили медаллю «Ветеран війни. Учасник бойових дій», а посмертно орденом «За мужність» III ступеня.
Нині пам’ять про Юрія бережуть його рідні.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
