У Глухові поховали сімох із дванадцяти загиблих 18 листопада переселенців із Есманьської громади. Прощання в місті тривають другий день. Під дощем та поривистим вітром люди віддають шану вбитим землякам.
Остання мрія Нікіти
Голова Есманьської громади Сергій Мінаков тримає у руках коробку з іграшковим потягом та цукерками.
Незвичні для поховання речі – остання мрія семирічного Нікіти Чалого з села Уланове. Про неї 15 листопада він написав у листі Святому Миколаю.
“Привіт, Миколай. Я Чалий Нікіта. Вів себе добре. Я люблю маму і тебе. Хочу поїзд і цукерки. Хочу перемоги. Жду тебе, Нікіта, – читає останній лист дитини Сергій Мінаков і додає, – Так сталося, що лист принесли мені. Це останнє побажання цієї дитини”.
Виконати його не встигли. Через три дні Нікіта загинув під завалами гуртожитку в Глухові, який росіяни атакували двома “шахедами”. Поряд із його домовиною – дві більші: матері хлопчика Тетяни та старшого брата Василя.
“Діти дуже хороші були, мама дуже хороша, працьовита. Малювала добре, і стригла всіх, парикмахер хороший. І в церкві малювала нам, зупинки розписувала. Дуже хороша сім'я”, – згадує односельчанка Катерина Маслова.
У день ховають кілька людей
Разом із родиною Чалих загинули ще дев’ять переселенців із прикордоння. Жертв росії у Глухові ховають уже два дні, каже Сергій Мінаков.
“У гуртожитку були люди з інвалідністю, там були діти. З кожного населеного пункту люди. І сьогодні ми хоронимо її, вчора з села Уланове люди, сьогодні звідти та Кучерівки. Ще люди залишаються загиблі зі Студенка, Пустогорода”.
Зранку 21 листопада в засвіти провели Світлану Орлову та Михайла Харченка.
Світлана Орлова
За кілька годин після – родину Волончук. Мати Марія та її син Микола евакуювалися з Кучерівки. Як розказує односельчанка загиблих Зоя Сотник, люди вірили, що в Глухові їм буде спокійніше.
“Вони жили в гуртожитку близько місяця. Марія Яківна казала, що тут не так страшно, що людей багато. У Кучерівці в нас зовсім страшно. Вона думала, що тут все буде добре, тому була рада, що її сюди забрали. Але от так сталося”.
Сама Зоя про кривавий обстріл дізналася від рідних, які теж мешкали в гуртожитку.
“У мене дівер був у тому гуртожитку з невісткою. Мого чоловіка брат. Ми дзвонили їм відразу, вони живі. А взагалі з нашого села багато було людей”.
На сьогодні в Глухові попрощалися з сімома загиблими. Скоро жителі Есманьської громади знову зберуться, щоби провести в останню путь решту своїх земляків.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
