Валерія Клюй родом із селища Ямпіль Шосткинського району. Доєднатися до лав Збройних Сил України вирішила у свої 29 років. Наразі вона майже рік боронить Україну. Нині служить радіотелефоністкою в одній із гарячих точок – у Сіверську, що на Донеччині. Про бойовий досвід та особливості роботи у війську Валерія розповіла далі.
Як вирішила доєднатися до війська
Військовослужбовиця розповідає, що народилася у селищі Ямпіль. Проте у рік мамина сестра вивезла її на територію росії, де й прожила 12 років.
«Потім, в 2013 році, я повернулася назад, на свою батьківщину й живу тут. Наразі мешкаю у подруги в селі Білиця (Ямпільської громади). Підпрацьовувала тут на різних роботах. Оскільки це селище, то робота така: просять то там, то тут допомогти. Також в 2023 році пропрацювала рік в Польщі, проте мені там важко, потрібно знати мову».
До військкомату Валерія прийшла добровільно, на той момент їй було 29 років. Вона підписала контракт на три роки.
«Я прийшла у військкомат цьогоріч, 16 січня, в місті Драбові Черкаської області, там і проходила військово-лікарську комісію. Пішла у військо за свою батьківщину — у країні, де народилася і де живу. Мої родичі за мене переживають, але це мій вибір».
Вже 31 січня Валерія була у Житомирській області, де місяць проходила базову військову підготовку й зустріла там свій тридцятий день народження.
«Інструктори у нас були чудові. Проте розклад дня давався не легко, адже вставати необхідно було о 5:30 ранку. О 06:10 у нас була зарядка, о сьомій ранку — сніданок, і вже за годину було шикування й заняття, що тривали до шостої вечора. Якщо щось не так, то треба віджиматися 33 рази. Це давалося не просто, проте я справлялася. Також нас водили на полігон, були медичні курси, заняття із автоматами. Багато чого цікавого було. Наприклад, стрільба була вдень і вночі, ходили у триденний вихід, де робили для себе окопи й жили на сухих пайках. Базова військова підготовка мені дуже сподобалася, як кажу, не кожен це витримає. Найяскравіший спогад — це була обкатка танку: ми лягали й над нами проїжджав танк», - згадує Валерія.
Як потрапила на Донеччину
Після підготовки, яка закінчилася 11 березня 2024 року, відбулося розформування військових по бригадах.
«Від самого початку, коли я у січні прийшла у військкомат на Черкащині, то мені сказали, що я потраплю у 81-шу окрему аеромобільну Слобожанську бригаду Десантно-штурмових військ. Я потрапила в цю бригаду, у військову частину А2120, і вже за місяць, 11 березня, була в Краматорську Донецької області, а наступного дня за мною приїхали й забрали у Сіверськ».
Наразі Валерія служить у війську на посаді радіотелефоністки.
«В мої обов’язки входить відповідати по рації. День починається з о пів на восьму ранку. На мене “виходять” кухарі й питають: “Що по небу?”. Тобто, щоби нічого не літало. У нас тут щодня прильоти, дрони літають. Щоби не “викрили” я сповіщаю, адже пересування відбувається автомобілями. Крім того, ще паяла для дронів-”мавіків” дроти, робила для них прищепки. Дуже цікаво, але для цього необхідно мати гарний зір. Спершу у мене була техніка, БТР, а зараз ретранслятор».
За словами військової, спершу її взвод жив у Сіверську, а потім переїхав у Краматорськ.
«Деякі люди живуть тут, хто не виїхав, тримають господарство. Магазинів тут немає. Я й водій залишилися у Сіверську удвох. Водій живе окремо, я також живу сама, у мене є дві кішки. Продукти є, висилають волонтери, а також іноді дають кухарі, що мені потрібно. Ще мені мої хлопці зі взводу, у Краматорську, купляють усе, що попрошу. Покупатися і попрати одяг тут можна – є ванна і пральна машина, напівавтомат. Воду завозимо самі. Зв'язку тут немає взагалі, тільки старлінк, все працює від генератора, бензин на нього також є, з цим проблем немає. Ось так і живемо на війні».
Також Валерія згадує й найстрашніший момент, який трапився з нею на Донеччині.
«13 вересня був приліт КАБа поруч. Не спала всю ніч, постійно була на зв’язку з командиром. Відновлююся після служби, як-то кажуть, ніяк. Я вже звикла до цього за вісім місяців. Проте не жалію, що підписала контракт. А так тут кожен день “прильоти”, все зруйновано».
Про жінок у війську й про плани на майбутнє
Валерія каже, що жінка, яка хоче підписати контракт має бути готовою до цього як фізично, так і морально.
«Витримка, якщо фізично, то це 100%. Необхідно бути готовою до того, що доведеться бігати, носити на собі бронежилет, оскільки він важить багато кілограмів, додати до того ще й автомат. Тягати важкі речі. Під час військової підготовки, має бути фізична підготовка, туди, звичайно, не кожна жінка піде, адже там дуже важко. Наприклад, я переводжуся зараз у іншу бригаду, то там потрібно буде носити РЕБ-наплічник, а крім того, бронежилет й автомат, ще й доведеться бігати по снігових наметах. Хоча чоловіків і жінок однаково готують, проте чоловіки у фізичному плані краще підготовлені. Але обмежень немає, жінки можуть виконувати таку саму роботу, як і чоловіки».
За словами Валерії, отримати підвищення у армії жінкам можна.
«Для цього необхідно виконувати всі обов’язки, які говорить командир, щоби отримати вищу посаду чи звання. Це дуже важко, проте я, особисто, не збираюся його отримувати, мене влаштовує звання солдатки».
У свій позаслужбовий час Валерія любить малювати картини за номерами. Щодо планів, то після закінчення війни мріє поїхати жити за кордон. Але допоки в Україні все не налагодиться, буде й далі стояти на її захисті.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
