Наразі квартира в гуртожитку, де проживала жінка, не придатна для життя. Потрібен ремонт, але коштів на відновлення родина не має. Донька потерпілої звертається до мешканців міста з проханням про допомогу.
Як пригадують ніч
18 листопада після комендантської години, коли вже мешканці гуртожитку відпочивали, росіяни атакували багатоповерхівку двома шахедами. Ірина Коробкова була вдома, у своїй квартирі на третьому поверсі. Вона сиділа за письмовим столом в кутовій кімнаті та читала.
«Раптом пролунав страшний вибух. Усе затряслося: вікна та балконні двері повилітали, також зірвало вхідні двері. На ходу схопила куртку, рюкзак і чоботи та вибігла в коридор. Усе тріщало і падало, стало дуже темно, і повалив густий дим, через який нічого не було видно. Подумала, що горимо», – пригадує жінка.
Коли вона вибігла на сходовий майданчик, пролунав другий, іще потужніший вибух. На них почало сипатися скло, падали рами вікон і вхідні двері.
«Вибігла на перший поверх, де вже були сусіди. Було страшно, раптом іще вибух, куди діватися. Хтось пропонує у підвал. Глянули, а там завалено. Почалася паніка. Потім сусідка лікар запропонувала бігти через дорогу в укриття лікарні».
Там уже активно надавали допомогу потерпілим мешканцям багатоповерхівхи. Ірина пам'ятає, що серед них була мати з дітьми, які отримали поранення.
«Наша сусідка медпрацівниця діяла рішуче. Дітей та маму швидко до приймального відділення, де вони отримали медичну допомогу, – каже глухівчанка та додає, що після вийшла на вулицю, щоби оцінити ситуацію. – На місці вже працювали ДСНС. Пам'ятаю, що мені ще дозволили під наглядом піднятися та взяти курточку, бо свою я одягнула маленькій дитині».
Ірина зізнається, що досі не може відійти від тієї ночі.
«Спочатку все було як на автоматі, а потім вже почали усвідомлювати, що трапилося. Слава Богу, що не панікувала й трималася. Проте з часом це все згадується, і страшно. Прислухаєшся до звуків і постійно плакати хочеться».
Донька Тетяна розповідає, що на момент обстрілу вона також збиралася спати, але її розбудили дзвінки подруги, яка повідомила про обстріл гуртожитку.
«Я почала дуже хвилюватися. Набрала телефон мами, а вона не абонент. Я десь годину чи півтори не могла до неї додзвонитися. На паніці я почала писати, дізнаватися ситуацію, іще раз до неї телефонувати. Пізніше мені вдалося її почути на тому боці телефона. Вона одразу сказала "Я жива, усе гаразд. Зараз допомагаю іншим". Тоді я вже розплакалася, бо дуже себе накрутила. Я була не готова попрощатися з мамою таким чином».
Як допомогти родині
Донька розповідає, що квартира мами, у якій вона прожила з 1991 року, не придатна до життя. Наразі там великі пошкодження і також немає води, світла та опалення. Від держави вони не зможуть отримати компенсацію, пояснює, бо житло було не приватизоване. Тому звертається до мешканців міста про допомогу:
Посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/5zXXe2YDat
Номер карти банки: 4441 1111 2767 8179
Квартира родини
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
