Поетеса Лідія Процик народилася 11 травня 1949 року в селі Пусторогод Есманьської громади. Рідний дім вона залишила восени цього року вимушено через постійні обстріли з боку рф. Але й у Глухові росіяни не лишили переселенців у спокої. 18 листопада вони цинічно атакували багатоповерхівку, де жили біженці, вбивши 12 людей.
Історія поетеси з прикордоння
“За вікнами осінь фарбує барвисто і кидає під ноги казкову красу. І тче килими із багряного листя, а гуси мій сум в піднебесся несуть”.
Це – рядки з одного із віршів поетеси з Есманьської громади Лідії Родителєвої-Процик. 18 листопада вона загинула під завалами гуртожитку в Глухові, який атакували двома “Шахедами”. Жінка – одна з дванадцяти переселенців, яких того дня убила росія. Лідії було 75 років.
“Лідію Григорівну я ще знала як свою колегу. У 80-х роках вона працювала у бібліотеці села Пустогород”, – каже завідувачка відділу обслуговування Глухівської бібліотеки Ніна Шубнікова.
У прикордонному Пустогороді Лідія Процик провела все життя. Знайомі кажуть, вона не боялася будь-якої роботи, працювала на рівні з іншими.
“Вона могла все робити своїми руками. Працювати в городі, водити трактор, шити одяг”, – каже краєзнавець Микола Гурець.
Лідія Процик була професійною закрійницею. Згадують, що за новим вбранням у Пустогород до жінки свого часу їздили люди з усього колишнього Глухівського району та сусідніх. Та й сама вона завжди вирізнялася унікальним стилем.
“Завжди приїздила в новому бранні, і завжди пошито її руками”, – додає Ніна Шубнікова.
Свою творчу натуру Лідія Процик проявляла не лише в одязі. Ще у випускному класі почала писати вірші.
“Я її знав як людину, яка об'ємно бачить світ. І в своїх поезіях вона описувала природу рідного краю. Річку, верби”, – ділиться Микола Гурець.
За життя жінка видала дві збірки “Від серця до серця” та “Стежками долі”: у 2007 та 2019 роках. Обидві презентували в Глухівській публічні бібліотеці. Як згадує Ніна Шубнікова, людей на заходах було чимало. Місцеві жителі любили слухати слова поетеси. А композиторка Марія Воропай написала на них музику.
“Вірші її дуже емоційні. І вона емоційно так їх розповідала. Така звучала фраза від неї: “Ну що, вам ще почитати, чи може, вже я вам набридла?”. А їй завжди говорили: “Ще почитайте, іще почитайте”. Її вірші про природу дуже мелодійні”, – згадує Ніна Шубнікова.
Активна учасниця літературних вечорів, із початком повномасштабного вторгнення росії в Україну, Лідія Процик майже припинила писати. Та й їздити в Глухів із прикордонного села стало складно.
“А вже коли розпочалося повномасштабне вторгнення, то вона взагалі не змогла приїздити. І навіть говорила, що зараз в такі часи вірші не пише, бо ну не пишуться вони, немає натхнення”, – пояснює бібліотекарка.
Глухівський краєзнавець Микола Гурець каже, у добірку Лідії Процик були поезії як українською, так і російською мовами. На ній сильно позначилося те, що росіяни підступно напали на її країну.
“Людина, яка дружно відносилася до росії, до російських митців, писала вірші українською, російською мовою, вона загинула від ворожої російської бомби у гуртожитку медучилища”.
У бібліотеці діляться, що до трагічних подій планували провести творчий вечір поетеси. Але тепер слова, написані Лідією Процик, виконуватимуть інші.
“І знов тобі, серце, так хочеться літа, а зимні морози – чекаєш весни. І хочеш з птахами у небо злетіти, і знов поринаєш в казковії сни, – читає рядки з вірша пані Лідії Ніна Шубнікова та додає, – Злетіла Лідія Григорівна разом із птахами у вирій. Дуже нам тепер її не вистачатиме. Вона була окрасою наших всіх вечорів поезії, літературних вечорів. Але ми її не забуваємо, будемо пам'ятати завжди”.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
