Запустити ресторан під час повномасштабної війни в місті за 15 кілометрів від кордону з росією, закрити його через активні обстріли та дати власній справі ще один шанс після вимушеної паузи. Це – історія підприємиці Катерини Примакової та її бізнесу. Які виклики доводилося долати підприємці на прикордонні, та як це, починати заново, коли обстановка не додає впевненості, читайте далі.
“Складно було знайти працівників”
У травні 2024 року Катерина Примакова відкрила ресторан у Глухові. Це – другий власний заклад 27-річної містянки.
“Я вже знала алгоритм і схему, як повинна реєструвати ФОП, відкривати рахунки, як отримувати ліцензії. Це дуже полегшили мені процес відкриття ресторану”, – каже підприємиця.
Однак почати нову справу в невеликому місті було не просто – щонайменше бракувало персоналу.
“Було дуже складно знайти сильну команду на старті. І, якщо сказати зовсім чесно, то на старті ми взяли дуже непрофесійний персонал на кухню. І дуже довго шукали кухарів, які б нас влаштовували”, – ділиться Катерина.
Попри це, ресторан запрацював і став популярним серед глухівчан. Катерина згадує, щовечора столики бронювали кілька разів поспіль.
“Посадка столів за вечір могла змінюватися 3-4 рази. Одні приходили, потім столик звільнявся, його одразу ж займали інші. Це був дуже насичений період, і, якщо чесно, мені його не вистачає”, – каже глухівчанка.
Підприємиця влаштовувала в закладі тематичні вечори, щоби привабити відвідувачів та відвідувачок. Як-от, спортивний. Ще кілька років тому в Глухові подивитися гру збірної України з футболу можна було гуртом. Але з початком бойових дій можливість зникла. Катя хотіла повернути людям ту атмосферу.
“Ми зробили спеціальне меню для футболу. Пам'ятаю, коли грала Україна, то ми так вболівали всі разом із гостями. Якщо Україна перемогла і вийшла далі в наступні ігри, ми б усіх пригостили пивом”, – згадує Катя.
Також, додає, планували організувати в Глухові вечір дегустації вин, запросити професійного сомельє. Однак все це довелося відтермінувати через обстріли міста – із кінця липня росіяни почали інтенсивно атакувати його. Відвідувачі рідше приходили до ресторану, а команда, яку врешті вдалося сформувати, почала скорочуватися через небезпечну ситуацію.
“Коли ми тільки їх зібрали, коли ми всіх знайшли, коли ми багато чого поміняли на кухні, були дуже сильні “прильоти” і вся кухня виїхала. То, напевно, це найбільша проблема, коли ти шукаєш людей, коли ти навчаєш цих людей і потім обставини, які не залежать від тебе, вимагають від них поїхати”.
У певний момент підприємиця зрозуміла, що їй теж бракує сил – ресторан закрили.
“Не було в мене тоді бажання шукати нових людей і починати все заново. Саме тому ми прийняли таке непросте тоді для нас рішення”, – пояснює Катерина.
Дуже цінною у складний момент для неї стала підтримка клієнтів. Катерина каже, навіть незнайомі люди писали на сторінки ресторану в соцмережах та просили не здаватися. Врешті за кілька місяців перерви підприємиця знайшла внутрішній ресурс для боротьби. Ситуація у Глухові трохи стабілізувалася, частина працівників команди повернулася. Однак кухня залишилася без основного складу.
“Співробітники, що працювали в залі, уже повернулися і продовжать роботу. Але, на жаль, ті люди, які працювали на кухні, вони вже виїхали на тривалий термін і поки не планують повертатися: хтось в іншому місті, хтось взагалі за кордоном. Тому ми зараз активно шукаємо кухарів для того, щоб відновити роботу”.
“Повинні працювати далі, щоби місто жило”
Ця ситуація змусила Катерину змінити формат роботи, щоби дати бізнесу на прикордонні шанс жити в умовах війни.
“Плануємо відкритися у найближчий час, але зробити поки що режим доставки. Оновимо повністю все меню, додамо туди нові страви, які в нас дуже довго просили відвідувачі”.
Попри всі труднощі, зізнається глухівчанка, можливість залишити місто й почати все заново деінде вона ніколи серйозно не розглядала.
“Я вимушено виїхала, але це було десь на місяць-півтора. Мені дуже подобається моє рідне місто, мій Глухів, і я нікуди не хочу переїжджати”, – каже Катя.
Підприємиця додає, що хоче бути частиною спільноти людей, які продовжують розвивати Глухів попри все.
“Я всім серцем хочу, щоб Глухів розвивався, щоби люди поверталися, щоби були робочі місця, щоб у це місто вкладали кошти, щоб був оберт грошей, відкривалися школи, садочки, починали працювати держустанови. Я думаю, всі підприємці міста мене зрозуміють. Хто як не ми повинні тут залишатися, повинні працювати, повинні навколо себе збирати людей, які хочуть жити тут і працювати також тут. Тому не було такого якогось відчаю, що я поїду, я все залишу, бо перевезу все звідси. Ні, я ніколи такого не хотіла. Тому, не було іншого виходу, як зібрати себе докупи і працювати далі”.
Матеріал створено за підтримки Волинського прес-клубу
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
