У подружжя Власенків – шестеро дітей. Багатодітна сім'я мешкала у власному будинку в селі Ходине Шалигинської громади, за кілометр від кордону з рф. Мали сад, город та господарство. Розповідають, що усе це забрала у них повномасштабна війна. З того часу родина двічі втратила житло. Рятуючись від обстрілів, переїхали до Роменського району. Що довелося пережити багатодітній родині, як вони облаштувалися на новому місці та яким бачать своє майбутнє, далі.
Хто повідомляє: Суспільне Суми.
У чому суть
«Пів року ми були вдома, ховалися в підвалі. Потім діти почали сильно хворіти й влітку, коли почались посилені бої, ми вивезли дітей», – так мати шістьох дітей Ніна Власенко розповідає про життя на прикордонні з рф.
Жінка каже: село Ходине Шалигинської громади, в якому мешкали, весь час обстрілювали російські військові і родині довелося переїхати до Глухова.
«Ми пішли до голови і нам надали кімнату у гуртожитку. Там прожили два роки. А цим літом, коли вже почали обстрілювати Глухів, ми теж не стали ризикувати дітьми й, задля їхнього добробуту вивезли їх сюди», – пояснює Ніна.
«Інколи їздили до села, коли було тихо. Перший раз, коли ми поїхали, ще будинок був цілий. Були чутні постріли, свист ракет, а потім, з часом, ми дізналися, що в нас немає вже будинку», – згадує донька Катерина.
Карина – найстарша дитина в родині. Дівчина згадує, що поки залишались вдома, доводилося всім разом ночувати у підвалі.
«Ми досі боїмося вибухів. В перший день, коли почалася війна мені дуже сильно запам’ятався. Я була вагітна. Мені довелося хапати на шостому місяці вагітності сестер і братів, ми ховалися у підвалі, коли над нами вперше пролунали снаряди. Сипалась земля в підвалі, було сиро, я в самій нічній сорочці. В чому я була, нас мама похапала. Ми вперше задумались, щоб переїхати», – згадує Карина.
Чоловік пані Ніни Євгеній говорить, після переїзду до Глухова, мали надію, що обстріли припиняться і родина повернеться додому. Натомість тікаючи від обстрілів, знову довелося шукати нове житло. Цього разу обрали село Капустинці Синівської громади.
«Тихо тут, гарно. Як дійсно у своєму селі. Працюємо потихеньку. Я підсобний робітник», – пояснює Євгеній.
У Капустинцях, говорить Ніна Власенко, потроху обживаються і пристосовуються до нового місця.
«Хлопці ходять тут до школи. Дівчатка – студентки. Одна в нас навіть тут працює, її взяли на роботу в школі, психологом. Дві інші навчаються в технікумі», – зазначає жінка.
За її словами, у будинку мають всі зручності, платять тільки за комунальні послуги. Допомагають односельці та місцева влада. Меблі надали волонтери.
«Ми тільки кішку з собакою завели. Оце наше господарство. А так, трохи прибрали будинок, територію», – каже переселенка.
19-річна Альона мріє стати дизайнеркою. Дівчина каже, саме ця робота їй приноситиме найбільше задоволення. Показує, як з братами та сестрами розмалювала піч у новому будинку.
«Малювати піч я ще хотіла, коли ми були вдома, а тут, коли ми переїхали, саме така можливість з’явилася», – говорить Альона.
На новому місці обстрілів не чути, говорить Ніна Власенко. Повертатися назад родина, поки, не планує та мріє про одне – щоб скоріше закінчилась війна.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
