На Глухівщині попрощалися з Олександром Матвієнком. Майже півтора роки він вважався зниклим безвісти. Сьогодні рідні та близькі змогли провести захисника в останню путь із пошаною, як і належить Герою.
Хто повідомляє: Глухівська міська рада
У чому суть
Прощалися з Олександром Матвієнком у центрі Глухова. Після траурна процесія рушила в рідне село Героя — Уздицю. Його поховали на місцевому кладовищі.
Про Олександра Матвієнка
Олександр Петрович народився 29 жовтня 1970 року в селі Уздиця. Виріс у звичайній українській родині, де з дитинства привчався до праці, відповідальності та справедливості.
Закінчив школу, після чого здобув професію токаря у Вищому професійному училищі №15. Олександр завжди був майстром на всі руки, не боявся фізичної роботи, любив будувати, створювати щось нове.
Після навчання пройшов службу в армії – служив моряком сухопутних військ.
Повернувшись додому працював будівельником, а згодом – дорожнім робітником у компанії «Автомагістраль – Південь».
Олександр був чесним, доброзичливим і справедливим. Він завжди підтримував друзів і рідних, допомагав тим, хто цього потребував. Любив рибалку, збирання грибів і спорт, знаходячи у природі відпочинок від щоденних турбот. Але понад усе він любив свою сім’ю – дружину, двох синів, матір і старшу сестру.
З початком повномасштабного вторгнення рф без вагань став на захист Батьківщини. Олександр знав: ворога треба зупинити, Україна потребує кожного її сина.
Рік і чотири місяці він воював у лавах Збройних Сил України.
Став стрільцем-санітаром, рятував побратимів, евакуював поранених, не раз потрапляв під обстріли, але не втрачав бойового духу. Він розумів, що його місія – не лише тримати зброю, а й допомагати тим, хто поруч.
Завжди залишався вірним присязі, виконував бойові завдання з гідністю та честю. Відданість своїй справі йому коштувала найдорожчого – життя.
Ще рік і чотири місяці рідні не знали нічого про його долю – він вважався зниклим безвісти.
Аж поки не стало відомо про його останній бій під Авдіївкою, де він зустрів смерть, борючись із ворогом.
Його останні слова назавжди залишаться в серцях близьких: «Хочеться жити, але вибору нема – треба йти!».
Олександр Матвієнко віддав своє життя за незалежність України, за мир для своїх дітей і майбутніх поколінь. Його подвиг – нагадування всім нам, якою ціною виборюється свобода.
Редакція висловлює співчуття рідним та близьким Героя!
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
