Півроку тому росіяни скинули керовані авіабомби на початкову школу в Глухові. Тоді вчителі, батьки й навіть діти об’єдналися для подолання наслідків: дорослі розбирали завали, а малеча пропонувала свої заощадження й навіть подаровані на Дні народження гроші для відновлення будівлі. Як сьогодні працює школа, що розповідають викладачі про пережите та які плани на майбутнє – читайте в репортажі.
Малеча готова була віддати подаровані гроші
Порожнє приміщення без парт, забиті вікна, пошкоджена стеля. Вчителька з Глухова Олена Дука показує те, що залишилося від її класу. Півроку тому, у ніч на 30 серпня, росіяни завдали авіаудару по Глухову, зруйнувавши будівлю початкової школи №1. Це сталося напередодні Дня знань.
«Першачки вивчили віршики, щоби хоча б у сховищі відзначити початок навчального року, – пригадує Олена Дука, заступниця директорки з навчальної виховної роботи, і додає. – Ми планували провести свято в укритті, але все одно – у стінах школи. Діти з різних класів мріяли після цього піти в кафе, на прогулянку містом чи просто зустрітися, аби відчути дух свята. Проте, на жаль, ці події перешкодили планам. Вони завадили, але не зламали нас».
Авіаудар по школі стався близько четвертої ранку. Ворог скинув на місто шість керованих авіабомб. За два дні тут мали лунати дитячі голоси. Натомість замість святкового ранку батьки й діти телефонували не з привітаннями, а з пропозиціями допомогти розібрати завали після обстрілу.
«Найменші школярі – вони дуже щирі й безпосередні. Вони телефонували, писали, казали: «У нас є гроші, які нам подарували на день народження, є заощадження у скарбничці – ми готові їх віддати, щоб відбудувати школу». Це було надзвичайно зворушливо. Вони ще малі, але вже такі відкриті, такі свідомі. І це вкотре показало, наскільки їм дорога школа. Часто чуємо, що сучасна школа не справляється зі своєю виховною функцією, але ми побачили інше: наші діти – справжні патріоти. Вони підтримують у найважчі моменти. Це означає, що школа житиме, бо правильно сказала Алла Миколаївна, що школа – це не стіни, перш за все це діти, батьки і педагогічний колектив», – підкреслює вчителька.
Біда згуртувала людей
Попри активні обстріли міста та громади, які змусили владу оголосити евакуацію, а багатьох мешканців – виїхати, школа продовжує жити. Діти, попри всі труднощі, залишаються на зв’язку й навчаються дистанційно. На початок цього навчального року в школі налічувалося 211 учнів.
«Частина дітей виїхала в серпні – звичайно, після тих страшних обстрілів. Але з часом учні повертаються, адже життя триває, а батьки планують майбутнє своїх дітей та піклуються про їхню освіту. Попри всі виклики, нам вдалося зберегти потужний колектив – не лише педагогів, а й учнів і батьків, які підтримують школу, де б вони не були. Вони не змінюють заклад навчання, залишаючись частиною нашої спільноти», – каже директорка школи Алла Матосова.
Нині в школі працюють 46 вчителів, із них 40 залишаються в громаді, один – за кордоном, а решта перебувають у межах України. Попри відстань, освітній процес триває, і вчителі докладають максимум зусиль, щоб забезпечити якісне навчання. Особливо вагому роль у цьому відіграла Литва, яка надала суттєву підтримку для успішної організації дистанційного формату.
«Ми постійно шукаємо спонсорів та партнерів, і нам пощастило – на наш заклик відгукнулася Литва. Вони надали 112 ноутбуків, а згодом ще додали. Завдяки цьому майже половина наших учнів забезпечена необхідною технікою для навчання», – зазначає Пані Алла.
Директорка школи зізнається, що їй важко згадувати ту ніч, сповнену болю та руйнувань. Проте водночас вона безмежно вдячна всім, хто не залишився осторонь і запропонував допомогу: «30-го числа був удар, а вже 2-го ми всі разом тут, розбирали наслідки. Особливо хочу подякувати вчителям, які приходили допомагати навіть з інших закладів. Наші освітяни згуртувалися, підтримували нас, допомагали наводити лад, розчищати територію».
Діти через війну подорослішали раніше, ніж треба
Практична психологиня школи Людмила Габенко підтримує ці слова та ділиться своїми спогадами. Вона розповідає, що тоді всі відчували страх і розгубленість. А ще – нерозуміння причин злочину росії.
«Було страшно. Було складно описати свої відчуття, адже такого ми ніколи раніше не переживали. Ми розуміли, що небезпека поруч уже третій рік, адже ми прикордонне місто, але все одно це було неочікувано. Тут були лише діти, жодної військової загрози, тож ми не могли збагнути, чому це сталося. Ми прибирали уламки, сортували речі. Хтось проклинав ворога, хтось плакав, а хтось боявся, але всі разом працювали, щоб навести лад і якось заспокоїтися», – пригадує психологиня.
Ці події змінили дітей, змусили їх подорослішати набагато раніше, ніж мало б статися, кажуть викладачі. Багато з них живуть поруч зі школою і чули вибухи, а дехто – навіть зазнав тяжких втрат за часи повномасштабної війни.
«Вони подорослішали, мабуть, іще у перші дні війни. Багато дітей втратили батьків через цю війну. Вони серйозні вже давно, – щиро каже Людмила Габенко та продовжує. – Дітки самі звертаються по допомогу, і ми працюємо з ними, якщо є така потреба. Вони не бояться говорити про свої переживання – і це важливо».
Попри всі труднощі колектив школи вірить у найкраще та невпинно працює для майбутнього. Уже розроблено стратегічний план розвитку до 2027 року, а також замовлено експертизу щодо можливості відновлення будівлі.
«Ми змогли законсервувати будівлю, замовити експертизу. Плануємо разом із місцевою владою, що після перемоги відновимо цей заклад. Експертиза показала, що будівля частково підлягає відновленню. Але, звичайно, для цього потрібні фінанси. Сподіваюся, що нам вдасться їх знайти. Наразі в нас є непогані напрацювання, проте, на жаль, близькість до кордону гальмує реалізацію всіх планів, які хочеться втілити», – зауважує директора школи наостанок.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
