Олександра Крученко — прикордонниця та бойова медикиня родом із Глухова. Вона рятувала побратимів на "Азовсталі" в Маріуполі, а потім потрапила до російського полону та була ув'язнена в Оленівській виправній колонії в Донецькій області. Олександра пережила багато жахів і справжнє пекло.

Хто повідомляє: Ранок Вдома

У чому суть

Прикордонниця Олександра Крученко пригадує день звільнення з російського полону. Зізнається, що відчувала тоді неймовірне піднесення та радість.

“Ми одразу побачили, що це наші прикордонники. Такі емоції були... Ми з дівчатами завжди казали, що як приїдемо з полону, будемо їсти все, що можемо. Але такі емоції були: нас перевдягли, все нове, все чистеньке. Нам привезли багато батончиків, водички всякої, а в тебе так переповнюють емоції, що навіть їсти не хочеться”, — ділиться дівчина.

Олександра народилась у Глухові. Стати військовою мріяла з дитинства і тому в 19 років вже підписала контракт із Сумським прикордонним загоном, а через півроку перевелась на службу в Маріуполь.

За її словами, звикала до нового міста довго, але дуже його полюбила.

“Це місто мені багато дало для розвитку особистості і, взагалі, самостійності. Звісно, служба геть різна у порівнянні з Сумщиною. Я багато чого там побачила, адже поїздила по всій Донеччині і всьому Маріупольському краю — Волноваха, Новотроїцьке, Сартана і Павлопіль”, — розповідає вона.

Бункери “Азовмашу” та “Азовсталі” і п'ять місяців російського полону довелося пройти бойовій медикині Донецького прикордонного загону.

Хоробра і незламна, вона бачила багато жахіть і пережила справжнє пекло.

“Я спочатку була на “Азовмаші”. Надавала там невідкладну допомогу. Окрім авіації і корабельних гармат, були вуличні бої, прорвалися “ДНР-рівці”. Ми перебігали з одного бункера в інший, тому що вже не змогли погасити пожежу, а хлопці тримали позиції. Ми весь час перебігали в інше укриття, де я знову собі робила невеличкий медичний пункт”, — говорить Олександра.

Крім запеклих боїв, місто кишіло ворожими снайперами і рухатися вулицями Маріуполя було небезпечно. Росіяни танками руйнували будівлю машинобудівного заводу і нищили все навколо.

“До нас якось прилетіла протибункерна бомба і загинув наш військовослужбовець, ми його навіть не змогли відкопати. Багато хлопців отримали опіки. Нам прийшлось перейти з однієї будівлі в іншу, де ми також зробили медичний пункт, але його важко назвати повноцінним медичним пунктом — просто щось з медикаментів. Хлопців хоча б перев'язувати”, — пояснює бойова медикиня.

Більше ніж місяць українські воїни чинили спротив окупантам. Росіяни скидали фосфорні бомби, гатили артилерією. Медикаменти та провізія у бійців закінчувались.

“Я пам'ятаю жахливий момент, коли з однієї позиції бігла в іншу, і товариш мені каже: "Почекай, трошки пізніше побіжимо". Якби ми побігли в той момент, я б також попала під обстріл, але ми побігли пізніше… Я почула крик. На одній з позицій був наш військовослужбовець — його поранило. У нього навіть серце майже вже зупинялося — його “заводили”. Ми йому надали невідкладну медичну допомогу і відправили на “Желізяку” — там був медичний госпіталь, де наші лікарі зробили все для того, щоб зберегти йому руку”, — акцентує дівчина.

До травня 2022 року Олександра разом з побратимами залишалась на “Азовсталі”. Далі був полон і сумнозвісна Оленівська колонія, де росіяни отримували українських полонених.

Медикиня тоді для себе вирішила, щоб не сталося, намагатися не плакати і триматися попри все.

“Я пам'ятаю, що це було дуже жарко. Хлопці поранені на носилках несли один одного. Пам'ятаю, що у знайомого забрала спальник, бо він ніс пораненого і я йому допомагала. Так ми йшли до мосту, де нас зупинили. А я ще спочатку йшла в балаклаві, тому що постійно казала мамі, що знаходжуся в Дніпрі, щоб вона не переживала”, — пригадує Олександра.

Як поводилися із захисниками у ворожому полоні, військова не розповідає, аби не нашкодити тим, хто ще чекає на звільнення.

Дівчата перебували в камерах, а хлопці в бараках, згадує пережите Олександра. Під час полону окупанти казали, що України вже немає, і що полонених українців вдома вважатимуть зрадниками, тому їм краще залишитися в росії. Звісно, ніхто не вірив цим словам.

“Це був допит, де вони питали, а потім аргументовано казали, чому напали. Одна із версій, бо американські ракети стоять біля кордонів з росією. Друга, що ми всі "нацисти", "Бандера" — ліпили все, що могли. А ще чомусь згадали за церкву російську і українську — це називається: "Ну скажемо хоч що-небудь", — розповідає медикиня.

За п'ять місяців у Оленівці Олександра дуже схудла. Далі були в'язниці Борисоглібська і Таганрога, а 17 жовтня 2022 року відбувся обмін полоненими. Після тривалої реабілітації відважна дівчина повернулася до лав прикордонників і продовжує служити Україні.

“Ми одна нація, один народ і повинні завжди триматися разом і робити все для того, щоб перемогти і бути непереможними”, — наголосила Олександра Крученко.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp