Село Пустогород Есманьської громади попри свою назву до широкомасштабної війни ніколи не пустувало. У населеному пункті за вісім кілометрів до кордону з росією проживало орієнтовно 300 людей, тоді як нині лишилося до 20. Про долю древнього села, що нищить ворог, та його жителів, які вірять у повернення додому, – читайте далі.
Село з давньою історією
Як розказує колишня діловодка Есманьської селищної ради родом із Пустогорода Олена Бикова, їхнє село є одним із найдавніших поселень колишнього Глухівського району. Про його назву побутує легенда, мовляв, у 1239 році там було поселення чи навіть місто, на яке напали монголо-татари.
«Десь у XIII столітті молодь забрали з собою, старців всіх вбили. І вже після пожежі утворилося пусте місце, пустий город. Так і вийшла назва Пустогород», – розповідає Олена Бикова.
Як починалася повномасштабна війна для жителів Пустогорода
До повномасштабної війни в Пустогороді, каже пані Олена, жило до трьох сотень людей. Коли росіяни прорвали кордон 24 лютого 2022 року, рухаючись у напрямку Києва по трасі від Бачівська, в саме село вони не заходили. Однак, перерізали продовольчу артерію. Хліб у село доводилося привозити кіньми в обхід головних доріг.
«Люди почали організовуватися, хліб у Пустогород привозили на конях через село колишнього Ямпільського району. Це організовувало наше та їхнє керівництво, наші дівчата тут у громаді. Вони купляли, потім підвозили, бо простіше було доїхати до їх села, а не до нашого. Дороги були погані та непрохідні. І цей хліб, що привозили на конях, після роздавали людям. Також хлопчик, волонтер з нашого села, привозив борошно, пізніше з'явилися якісь перші продукти, він старався доправити їх».
Після деокупації Сумщини життя в селі стало відносно нормальним, наскільки це можливо за вісім кілометрів від кордону з ворогом. Люди займалися побутом, а також старалися допомагати захисникам.
«У нас був волонтерський рух, не офіційно, бо ми самі гуртувалися. Наша колишня староста організовувала, усі дівчата також долучалися до допомоги нашими військовими. Готували хлопцям пиріжки, піци, плов, все домашнє. Також прасували речі, одяг», – згадує Олена Віталіївна.
Із серпня 2024 року село нещадно нищать
З 2023 року, згадує жінка, поряд із селом почалися “прильоти”. Орієнтовно з 10 лютого кілька днів поспіль по Пустогороду били “градами” – це був перший масштабний обстріл. Систематично нищити населений пункт росіяни почали з серпня 2024 року.
«Перший суттєвий обстріл був 25 серпня. Тоді почали КАБами бити по селу, по дев’ять на день прилітало. І все ж по будинках, хати горіли. Люди тікали вже в чому були, що могли забирали, рятували дітей. Це було страшне видовище. Випускали корів, курей і собак з ланцюгів, бо рятувалися самі».
Хто мав можливість виїхати, каже пані Олена, це зробили. Найбільше місцевих жителів евакуювалися до середини вересня. Деякі переселенці жили в гуртожитку медичного коледжу, який у листопаді атакували росіяни. Там ударами двох “шахедів” ворог убив 12 людей з Есманьської громади.
«Загинула наша поетеса Лідія Григорівна Процик. Її поки вважають безвісти зниклою через те, що наче не підтвердився тест ДНК».
Лідія Процик
Як зараз виживає Пустогород
Зараз у Пустогороді та прилеглих хуторах лишаються до 20 жителів. Більшість адміністративних будівель – пошкоджені чи зруйновані.
«Був прямий приліт по школі. Пошкоджені магазин, будівля сільської ради, клуб, бібліотека», – каже Олена Віталіївна.
Ті, хто лишаються, отримують гуманітарну допомогу, їм привозять хліб.
«Світла не було в деяких місцях кілька місяців, потім відновили. Але не на всіх вулицях, на крайніх немає, бо повалили опору. В основному, де можливо, світло і вода. Їздять іноді від громади й староста наш, кому треба допомагає», – ділиться Олена Бикова.
Також вона згадує про сусіднє село Фотовиж. Воно за шість кілометрів від Пустогорода: «У ньому від обстрілів хати горять, FPV-дронами б'ють».
Люди вірять у відновлення
Олена Бикова каже, що чимало її земляків чекають завершення війни та хочуть повернутися додому. Люди, наголошує жінка, вірять у відновлення. А сама вона згадує ті часи, коли в Пустогороді вирувало життя.
«Наш творчий колектив завжди займав перші місця. Наприклад, був конкурс на краще оформлення зупинки. Також був до війни конкурс скульптур зі снігу, ми завжди старалися не відставати від інших сіл. Корівок тримали, молоко здавали. Люди потихеньку жили, садили картоплю та продавали. У нас колись дамбу прорвало і мешканці швидко зібралися й навезли битої цегли та обгорнули все землею. Все дружно робили та допомагали одне одному. Як люди кажуть: “Хоч зараз готові знову повернутися”. Тільки ж немає куди поки їхати, тому що небезпечно».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
