Янівка – одне з сіл Березівської громади, що в жовтні минулого року визнали територією бойових дій. Попри небезпечну близькість до ворога, люди в селі лишаються не просто жити, а й продовжують творити довкола себе красу. Однією з тих, хто розвиває мистецтво на прикордонні, є майстриня Тетяна Покотило.
Творчість, довжиною у життя
Тетяна Покотило народилася в Криму, але виросла в Янівці. З творчістю на “ти” вона з дитинства – тоді любила малювати. А коли в жінки з’явилися діти, захопилася пошиттям одягу.
“Шила дівчаткам своїм, а дівчаткам же хочеться яскраве щось, щоби було цікаве. А коли діти підросли, я перейшла на ліплення. Взяла звичайну шпаклівку, яка була вдома. Подумала, що зліплю, а якщо не вийде, більше не буду займатися. Але ні, воно якось пішло – одна статуетка, потім друга така, різні там тварини”, – згадує Тетяна Покотило.
Після майстриня пробувала себе в інших видах рукоділля. Каже, зупинятися на чомусь одному – не в її характері.
“Побачила щось зі джгута, перейшла на мішковину, почала працювати з такою тканиною. Вона груба, але коли робиш з неї якусь цукерницю, вона так виглядає з мережевим поєднанням дуже цікаво”, – пояснює пані Тетяна.
Кожна лялька – унікальна
Зараз жінка є художньою керівницею Янівського будинку культури та “Творчої майстерні” громади. І відома насамперед своїми оберегами – ляльками-мотанками. Їх майстриня створює уже п’ять років і виготовила понад 200 екземплярів. Ремеслу навчає і дітей.
Її ляльки перемагають у конкурсах, їх презентують на виставках. Серед мотанок майстрині – козак Мамай і дівчина, що тримає військовий однострій, діти війни поряд із гільзою від снаряда, панна у лавандовій сукні й наречена, вбрана у восковий квітковий вінок. А ще – символічні мотанки-обереги на різні випадки.
“Цей називається копієчка, тут зібраний мішечок із монетками. Ну так, на долю, на достаток, щоб гроші водились”, – каже майстриня.
Діти війни, а праворуч мотанка-оберіг
Коли були активні обстріли, не могла творити
Пані Тетяна додає, творчість завжди була її двигуном. Однак в серпні, коли почалися активні обстріли прикордоння, натхнення не стало.
“Два місяці – це щось було жахливе. У мене була тканина, матеріал був весь. Люди з села, знаючи, що ми цим займаємося, з дітками, знаючи, що я це ціную, несли до нас в будинок культури клаптики, вишивки, тканинки цікаві. У мене все було, а я не могла налаштуватися”, – ділиться Тетяна Покотило.
Восьмого вересня минулого року росіяни вдарили КАБом по школі в Янівці. Її місцеві жителі називали серцем села, там діяла мистецька вітальня родини Нарбутів. Після атаки пані Тетяна виїхала в сусідню Шостку.
“Я працюю в будинку культури, а це поряд зі школою. Хвилею повикручувало вікна, двері, там де була наша творча кімната, де я з дітьми займалася творчими роботами. Тому все довелося вивезти на деякий час і самій виїхати. Дуже було гучно в ті ночі, коли воно свистіло, летіло. Здавалося, що стеля падала, емоційно дуже важко було”.
Школа в Янівці
Перечекавши загострення, майстриня повернулася назад у Янівку: “Деякі поверталися, а деякі вчителі повиїжджали наші. Вони працюють дистанційною. А в мене така робота, я не можу працювати віддалено. Тому, повернулася”.
У рідному селі Тетяна Покотило знову відчула бажання творити. Каже, поштовх дала сама війна.
“Я почала робити патріотичні ляльки. Не знаю, що саме сподобалося людям, але оці ляльки патріотичні, може вони дають людям якусь надію. Вони почали так замовлятися їх активно. І я тепер уже не можу зупинитись, роблю і роблю їх, – розказує Тетяна та підсумовує. – Ми сподіваємося, що буде все добре, тому залишаємося в своєму селі”.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
