Будинок жителя Уздиці Миколи Тищенка видно здалеку. Він приваблює погляд своїм цікавим дизайном. Куди не кинеш оком – всюди власноруч створені майстром оригінальні деталі, що яскраво вирізняються на фоні звичайного сільського пейзажу.
Пану Миколі – 70 років. Двадцять п’ять із них він працював диспетчером на заводі в Глухові. А в Уздиці жили його мати та сестра, яким він постійно допомагав. А коли вийшов на пенсію, то і сам повернувся в рідне село.
Тут він не просто живе, а прикрашає все довкола. Біля його дому – галявина, повна казкових персонажів. Тут усе отримує нове життя – старі шини перетворюються у ведмедів та колобка, а біля них – вирізьблені гриби. На деревах – два десятки шпаківень та екзотичні штучні папуги.
На стінах будинку та воротах – орнаменти, птахи та звірі. Одні – намальовані по трафаретах пана Миколи, інші – зроблені з металу його руками. Вони завжди привертали увагу людей, особливо – малечі.
“Як наводив порядок, щоби побілені деревця, кожен день майже підмітав біля двору, ті підфарбовував малюнки, то так. Особливо дітвора змушувала батьків сфотографуватися. А ще було таке, що питали: “А можна? У вас тут платно чи ні?”. “Платно”, – казав, – “Заходьте””, – згадує із посмішкою житель Уздиці.
Авторству Миколи Тищенка належать й зображення в місцевій церкві. Він розписав там іконостас.
“Вдень я робив одне-друге, а туди приходив ввечері. Ну, і до другої години ночі 21 день я там проводив. Оті ікони намалював усі, і трафарети. Весь іконостас – це моя робота була”.
В обійстя майстра приходять місцеві жителі, коли треба щось полагодити. Микола Тищенко поєднує в собі таланти художника та вправного техніка й столяра. Хоча ні тому, ні іншому він не вчився.
“Нікому не відмовляю. Комусь сапку зробити, дрібниця наче. Комусь топорище. Кому ще що не будь. Ось Федотівна вчора заходить, на кладовище їй, будь ласка. Бачу, жінка сама живе. А там дощечка слабка. У мене було ж чого і я зробив, лаком покрив, приніс. І самому подивитися, і хтось сяде на неї, дійсно”, – каже Микола Тищенко.
За дверима кожної господарчої споруди в хазяйстві пана Миколи – окрема майстерня. В одній зберігаються трафарети для малюнків та мотоцикл.
В іншій стоїть небесного кольору “Волга”, дверцята та сидіння якої оздоблені деревом.
Тут є власні винаходи майстра. Наприклад, прилад для швидкого очищення качанів кукурудзи. Або старий велосипед, переобладнаний, щоби працювати на городі.
А ще – трактор, зібраний умільцем. Він служить у господарстві вже 28 років.
“Деталі всі по документації. Там ще приїжджала поліція, вже з номерами зареєстрували. І причіп стоїть, усе поряд на території, все перевіряли. Як сказати, десь за могорич щось дістав, десь щось комусь зробив, десь за чермет: “Можна?”, “Можна”.
Окрім усього, пан Микола любить грати на баяні. Без нього раніше не обходився жоден концерт в Уздиці.
“Я баян люблю з самого дитинства. Я хотів з дитинства навчиться грати. А гроші які були? Нас було четверо в матері. Я бувало, приходив, а сумка була кирзова через плече. Ото всі уроки вчать, а мені клеїли такі біленькі кнопочки, типу я граю. Ну матері стало шкода. Купила вона мені “Україна” гармошку за 28 рублів тоді ще. Вона в мене довго стояла. А потім я її подарував нині покійному Юрі Приймачку. Там вона десь і залишилася. Електро гармошка в мене ще. Оце так”.
Нині настрою грати чи ладнати щось нове біля будинку в майстра не так багато. Каже, впливає і війна в країні, і те, що в господарстві вистачає роботи. Треба доглядати за птицею, саджати городину. А якщо прилетять бджоли, то займатися ще й ними. Бо чималім обійсті жителя Уздиці знайшлося місце навіть для вуликів.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
