З початку російсько-української війни чимало цивільних стали на захист рідної землі. Серед них був Віталій Дорошенко з села Обложки на Глухівщині. Він боронив країну на фронті з 2014 року. Щоразу намагаючись повернутися до цивільного життя, не міг покинути бойових побратимів та знову ставав у стрій. У 2022 році життя Віталія обірвалося на Харківщині. Історією військового поділилися його мати та дружина.
Він був “людиною-святом”
Близькі Віталія згадують, що в дитинстві він любив співати, а потім захопився футболом – грав за місцеву команду. І марив риболовлею.
“Він був у четвертому класі, бігав на рибалку. Було, що дорослі чоловіки сидять і не піймають нічого, а він наловить. І його питають, як йому це вдається. А він додому рибу принесе і такий радий: “Мам, дивись, я наловив. А там дядьки сиділи, нічого не піймали”, – згадує мати Віталія Світлана Полуніна.
Після дев'яти класів Віталій вступив до технікуму. Там опанував фах електрика та отримав права тракториста. А наприкінці четвертого курсу, у 2011 році, його призвали до армії. У цей період він почав зустрічатися зі своєю майбутньою дружиною Альоною.
“Мені він сподобався тим, що дійсно був “людиною-святом”. Мав гарне почуття гумору, завжди міг підтримати бесіду, завжди усміхнений, такий товариський, з усіма він знаходив спільну мову”, – каже дружина Віталія Альона.
Альона чекала Віталія з армії. Після вони мали кілька років одне для одного. Віталій працював трактористом у селі Дубовичі, а кожну вільну хвилину проводив із коханою.
“Він не міг без роботи взагалі сидіти. І завжди він до ночі, до ранку працює, а потім годинку-дві, але хотів зустрітися, зі мною трошки погуляти”, – згадує дівчина.
Він уже не уявляв себе в цивільному житті
У такому ритмі минуло кілька років, аж до 2014-го, коли в його життя знову увірвалася війна – Віталій отримав повістку. Його мобілізували до 27-го Сумського артилерійського полку. Водночас навесні Альона дізналася про свою вагітність.
“Коли ми вирішили одружитися у 2014 році, його відпустили лише на три дні. Тоді не було “шлюбу за годину”. Але нам вдалося розписалися. Посиділи всі свої й наступного дня він уже поїхав”, – каже Альона.
Віталія відправили на Донецький напрямок, де російсько-українська війна була в самому розпалі. Дружина згадує, що його відпускали додому вкрай рідко, тому свого новонародженого сина він зміг побачити лише коли хлопчику виповнилося три місяці.
“Він взагалі дуже мало часу був вдома із сім'єю. У нього ніби сенс життя змінився після того, як він там побував, коли він побачив, що там взагалі відбувається. Він уже розумів, що йому треба бути там, він уже не уявляв, ким він буде. Були такі розмови, що все там закінчить, буде працювати десь у цивільному житті. І все одно ніяк не міг звідти вибратися. І завжди: “Ще пів року, іще рік, і все, я там закінчу, буду вдома, хочу вже додому”. Але він так і не зміг не підписати контракт”, – розказує Альона, згадуючи військове життя чоловіка.
А потім розпочалася повномасштабна війна.
“Коли він зателефонував зранку, я взагалі не розуміла, що робити. Ми з дитиною самі вдома були в Глухові. Він заспокоїв, хоча я розумію, що там у них було дуже страшно. Він домовився з братом, щоби мене вивезли з міста. За все ж він турбувався”, – пригадує дружина.
У перші дні повномасштабного вторгнення Віталій брав участь у боях на Сумщині, а потім на Харківщині. Навіть у таких важких умовах він знаходив можливість зателефонувати рідним.
"Навіть у найскладніших ситуаціях він зберігав позитив. Завжди підбадьорював: "Усе буде добре, не хвилюйся". Хоча зазвичай я мала б його підтримувати, виходило навпаки – саме він мене заспокоював, вселяючи віру: "Усе буде добре. І хто, як не ми”.
“Це неможливо, адже ми нещодавно розмовляли”
Новий 2022 рік Віталій зустрів у родинному колі. Альона з особливою теплотою згадує один із його приїздів у відпустку, коли вся сім'я перехворіла на коронавірус. Через хворобу Віталій не зміг вчасно повернутися до своєї бригади, і цей вимушений час, проведений разом, став для них найщасливішим.
"Ми нарешті могли провести багато часу разом, і це були чудові миті, – розповідає Альона та додає, що в нього ще була можливість побувати вдома, і це було вже в останнє. – А потім… у лютому він приїхав, здається, лише проїздом, переночував і о четвертій ранку знову поїхав. І все. Це були наші останні зустрічі, десь у 20 числах лютого, перед повномасштабним вторгненням."
А потім були великодні свята у вирі війни. Мама Світлана згадує свій останній телефонний дзвінок до сина на Великдень. Вони похристосалися і трохи поговорили.
“Він зателефонував мені на Великдень. Ми похристосалися і трохи поговорили. Він завжди був дуже зайнятий, постійно бракувало часу. Я рідко йому телефонувала першою, боячись відволікти, – згадує мама Світлана. – Наступного дня я спекла дві найкращі паски. У нас у селі була традиція нести паски до сільради, щоб передати військовим. Я віднесла свої найкращі. День минув спокійно, нічого не віщувало біди. Усе було тихо й звично. А ввечері прийшла ця жахлива звістка”.
25 квітня 2022 року Віталій Дорошенко загинув у бою на Харківщині. Того дня, незадовго до трагічної події, він встиг поговорити зі своєю дружиною Альоною.
“Він зателефонував, і ми розмовляли, як завжди. Він запитував, що нового, просив розповісти, що відбувається. Звичайна розмова, нічого не віщувало біди. Ми попрощалися, і все. А потім ввечері мені зателефонували і сказали... Я не могла повірити, казала, що це неможливо, адже ми нещодавно розмовляли. У той момент, коли ми спілкувалися, все було добре. Невже за такий короткий час могло щось так жахливо змінитися? Я не знаю, я не вірила...", – каже дружина.
Рідні згадують Віталія як надзвичайно товариську людину. У його дні народження телефон не вмовкав від дзвінків побратимів та друзів. З 2014 року він знайшов багато бойових товаришів. Життя Віталія обірвалося у віці 30 років. У нього залишився син.
Нагороди Віталія
Історія Віталія Дорошенка – це один із серії матеріалів Глухів.City, присвячених полеглим захисникам і захисницям. Ми прагнемо зберегти спогади Героїв через розповіді їхніх рідних. Ми віримо, що це допомагає формувати культуру пам’яті у часи війни та нести спомин про загиблих у серцях людей.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
