Сім’я Усачових з села Іващенкове Березівської громади виховує шістьох дітей. Четверо з них – прийомні. Мати родини Тетяна розповідає, що вони з чоловіком наважилися взяти дітей під опіку 12 років тому.
«На той час у нас в селі було два дитячих будинки сімейного типу. Я працювала в дитсадку з дітками, які виховувалися в цих родинах. І якось так поговорили з чоловіком, що давай і собі візьмемо, такі дітки хороші», – пригадує Тетяна.
Першими до їхньої родини в 2013 році приєдналися чотирирічний хлопчик та шестирічна дівчинка. Згодом, у 2017-му, сім'я поповнилася ще одним хлопчиком, Костею, який на той час закінчував четвертий клас. А тиждень тому – маленькою Лейлою. Їй рік і чотири місяці.
«У нашу лікарню привезли дитину, яку мама залишила у своєї подруги й присвятила своє життя тільки собі, забувши про те, що в неї є маленька донька. Дитинку в лікарню привезли дуже-дуже занедбану. Дитина, мабуть, не знала навіть води. Дякую нашим лікарям за те, що вони з турботою віднеслись до неї», – каже Олена Мовчан, начальниця Служби у справах дітей Березівської громади.
Тетяна вже давно мріяла взяти на виховання маленьку дівчинку, а служба у справах дітей знала про її бажання. Коли трапилася ситуація з Лейлою, вони одразу ж зателефонували родині Усачових.
«Вона лежала в лікарні. Нам сказали, що є така дівчинка і ми, не вагаючись, в той же день поїхали й забрали її. Ще коли мені її фотографію надіслали, то я подивилася і відразу зрозуміла, що вона буде моя. Це таке маленьке янголятко й у мене таке відчуття, що я її народила», – ділиться Тетяна.
До повномасштабного вторгнення в Іващенковому було чотири прийомні родини. Нині – дві. Тетяна згадує, на початку бойових дій відчувала особливу тривогу через невідомість. Проте, каже, громада та служба їх підтримували: «Олена Миколаївна все нам привозила, доставляла, допомагала з продуктами. Дякую велике, що нас ніхто не покидав, завжди нам йшли на зустріч у будь-яких питаннях, у яких ми звертаємося, завжди нам допомагають вирішувати усе».
Зараз діти Усачових чимало часу проводять вдома. Навчання в них – дистанційне. Як зізнається молодший син Володимир, так йому навіть подобається більше. Бо не потрібно щоранку їздити в сусіднє село Березу.
«У зумі нас від чотирьох до шести з усього класу, де загалом чотирнадцять чи п'ятнадцять дітей. З нашого села лише четверо, ще один учень виїхав за кордон», – каже хлопець.
Попри пропозиції евакуюватися до безпечніших міст, родина Усачових поки лишається вдома. Кажуть, із домом ніщо не зрівняється: «Виїхати завжди встигнемо», – підкреслює пані Тетяна.
Нині троє старших дітей Усачових вже здобувають вищу освіту. Син і донька – у військовому виші, ще одна донька – у медичному. Костя, який цього року закінчує 11 клас, також мріє про військову кар'єру й активно готується до вступних фізичних випробувань. Мати Тетяна з посмішкою ділиться, що виховала справжніх захисників і захисниць: «Мабуть, сім’я буде військових», – підсумовує жінка.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
