Уже десять років родина Понирко з села Іващенкове Березівської громади виховує дітей, які залишилися без батьківського піклування. Зараз під їхнім крилом – п’ятеро дівчат.
“Як я кажу: “Сім дівок, один я”. Тільки – “мама, п'ять дівчат, кішка і тато в нас один”, – з посмішкою розказує мати родини Тетяна й додає, показуючи їхню велику сім’ю, – Це наймолодша – Маринка, це середня – Влада, це – Віталіна, старша – Маргарита, середня – Анастасія, а це ми – мама Таня і папа Ваня”.
У Тетяни та Івана є двоє біологічних синів, які вже мешкають окремо. У 2015 році родина взяла на виховання ще трьох дітей – сестер Маргариту та Анастасію, а також їхнього брата Сергія. Тетяна тоді працювала в магазині. Каже, бачила приклад інших прийомних родин, які жили в селі. Їхні діти фактично росли на очах у жінки.
“Я бачила, як привозили цих дітей, як вони змінювалися з часом. Вони росли, дружили з моїми дітьми старшими. Напевно, вони мене й підштовхнули. А ще мої хлопці додали, що думати, мовляв “давай”. Вони були не проти, а тільки за”, – згадує пані Тетяна.
У 2022 році вже після початку вторгнення росії в Україну з прийомної родини Понирки стали дитячим будинком сімейного типу. Вони прихистили ще трьох сестер-дівчаток із Ямпільщини.
“Вони були такі залякані, у них був постійний страх, що не вистачить хліба, не вистачить їжі. Вони були такі жадібні до їжі. Це казало про те, що діти були напівголодні. Вони жили у своїй сім'ї з рідними матір’ю та батьком. Але батькам цікаве було тільки вживання алкоголю, вихованням дітей вони не займалися. Зі слів дітей ми дізналися, що разом із ними в будинку жила свиня й теля. Тобто, умов ніяких не було для виховання дітей”, – констатує начальниця Служби в справах дітей Березівської громади Олена Мовчан.
Під опікою Тетяни та Івана діти почали соціалізуватися. Для цього батьки насамперед заслужили їхню довіру.
“Було на початку трошки тяжкувато. Але як звикаєш, звикаєш і воно виходить так, що вже одна сім’я”, – каже тато родини Іван Понирко.
Хоча формат родини Понирко називається дитячим будинком, але живуть вони, як будь-яка сім’я. У них немає строгого розпорядку дня чи графіку прийомів їжі, тут ніхто не каже, коли лягати спати чи не змушує займатися тим, до чого немає хисту. Натомість Тетяна та Іван стараються помічати, що подобається дівчатам та розвивати їхні захоплення. Вони малюють, готують, роблять букети зі стрічок та навіть самі собі манікюр. А з батьками подорожують, ходять у ліс по ягоди та просто проводять час разом.
“Не кожна родина може своїм дітям дати таку турботу, як ці батьки. Ці діти, вони їм, як рідні. Діти займаються в гуртках, художньою самодіяльністю. Діти дуже розвинуті. Вони дуже зацікавлені в виконанні домашніх обов'язків. Діти займаються випічкою. Дуже багато вони випікають печива, пиріжків”, – каже Олена Мовчан.
Зараз, ділиться мати родини Тетяна, на вихованні дітей позначилася війна. Дівчатам розказують, як захистити себе.
“Знаєте, якщо там буває, летить шахед. Для них найголовніше, щоби я була поряд. Вони мене бачать, бачать, що я спокійна, і самі заспокоюються. Ми виходимо в коридор, двері позакривали, пуфики собі поставили. Буває таке, що діти навушники в вуха й сидять у телефонах, гуляють там, це їх відволікає. Вони бачать, що я з ними, все в порядку. Вийшов тато, подивився, що все – вже тиша, значить все в порядку, все добре”.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
