У Наталії Серьожкіної — троє дітей. Раніше сім’я жила у власному будинку в селищі Шалигине, що за 5 кілометрів від російського кордону. Вели господарство, мали сад, город і домашніх тварин. Як минула евакуація і як йде життя на новому місці — родина розповіла журналістам Суспільного.
У чому суть
Через постійні обстріли родина була змушена тікати, причому двічі — спочатку до сусіднього села Рев’якіне, а згодом — до Роменського району. Вже понад вісім місяців родина живе у селі Капустинці й планують залишатися назавжди — мріють викупити будинок і облаштуватися як удома.
21-річна донька Ганна мріє стати ветеринаром. Разом із сестрою вона допомагає мамі по господарству. Каже, доїти кіз — звична справа, адже вдома тримали вісім. І саме з ними довелося переїжджати.
Наталія та Ганна Серьожкіни
«Коли виїжджали в Рев’якіне, вже зібрали речі, і тут мама каже: “Може, залишимось?”. І в той момент — гуп просто на город. Тоді вже точно вирішили — треба їхати», — пригадує Ганна.
Молодша донька Наталії
Мама Наталія згадує, як страшно було залишатися вдома під обстрілами: «По двору вийти — неможливо. Обстріли не вщухали. Навіть до річки дійти було страшно. Світла й інтернету не було. Після вибуху біжимо, хапаємо дровину — і назад до хати».
Її мама, пані Світлана, розповідає, що покидати рідний дім було надзвичайно важко: «Замкнули будинки, зібрали найнеобхідніше й рушили куди подалі від небезпеки. Ми довго тримались, але коли вікна повилітали і снаряд впав буквально під хату — це була остання крапля. Один з наших сусідів, мій однокласник, загинув. Полум’я було вище хати, гасити не було чим — ні води, ні світла. Нога миттєво загорілася. Зараз ходжу з палицею, бо тоді сильно постраждало коліно».
Світлана Соларєва
Жінка пригадує, як важко було залишати нажите роками майно: «Ікони, які вишивала бісером, залишилися вдома. У чоловіка там пасіка — 30 років займалися бджолами. Те, що змогли завантажити у візок — те й вивезли. Нам дали простирадло, трохи гуманітарної допомоги. А ще завдяки акції провели інтернет. За це — окрема подяка».
Ікона Світлани Соларєвої
Сьогодні родина живе у будинку з усіма зручностями. Як розповідає Наталія, вони оплачують лише комунальні послуги.
Пані Світлана додає, що нове місце — справжній порятунок для них: «Ми тут уперше нормально виспалися. Там, у Шалигиному, не було й хвилини спокою. А тут — тиша, природа. Нас добре прийняли. Донька мала хоч трохи одягу, а ми — ні з чим. Люди дали картоплі — ми її посадили, вже сходить. І буряк посходив. Іконку взяли одну маленьку з собою — нехай вона береже наш новий дім, дітей і онуків».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
