Володимир Єременко з Глухова загинув 10 травня 2022 року під Лисичанськом, захищаючи Україну в складі ЗСУ. Йому було 59 років. Колишній правоохоронець, батько двох дітей, доброволець із позивним «Дєд» — він став прикладом мужності не лише для побратимів, а й для рідних. Його шлях — у спогадах дружини Наталії, з якою вони прожили понад 40 років пліч-о-пліч.
Історія кохання, що почалася з понад 40 років тому
Історія Володимира та Наталії почалася в 1980 році в селі Кучерівка, куди жінка приїхала працювати бухгалтеркою. Володимир на той час уже відслужив в армії й працював у міліції. За два роки вони стали на рушник та переїхали в Глухів.
«Він у родині завжди був головним. Якось навіть кажуть: вийшла заміж — і за чоловіком. Так і було. Він завжди приймав рішення, а я довіряла. Тепер, коли його немає, дуже важко», — зізнається Наталія Єременко.
У шлюбі в Наталії та Володимира народилися донька та син.
«Він усе робив для сім’ї, для не байдужих йому людей. Що б не сталося — він ішов назустріч. Допомагав усім, хто просив. За все життя ніхто не скаже на нього лихого слова. Він був для нас усім», – розповідає жінка.
«Його прикладом захищати країну став син»
Після служби в міліції Володимир працював на м’ясокомбінаті, а потім слюсарем на хлібозаводі. У 2019 році підписав контракт зі Збройними Силами України. Рішення, каже Наталія, було усвідомленим і натхненним прикладом сина, який захищав країну із 2014 року.
«Він не міг спокійно дивитися на ту несправедливість. Хотів бути корисним, захищати. У нашому 16 батальйоні якраз не вистачало водія-механіка, тому його одразу прийняли».
Володимир із сином
Для родини Єременко повномасштабне вторгнення розпочалося зі дзвінка близько опівночі. Володимира терміново викликали на службу. Він разом із побратимами вступив у бій із росіянами в перші години вторгнення на трасі «Кіпті – Глухів – Бачівськ» поблизу Годунівки. Там його бойову машину піхоти було розбито, а сам захисник ледь встиг вискочити з техніки, охопленої вогнем.
Після бригада Володимира боронила Чернігівщину. Пані Наталія побачила чоловіка лише за два місяці.
«Він приїхав 30 квітня на два дні, щоби перевдягнутись. Одяг був зимовий, треба було щось легше. І ті два дні пролетіли — як мить», – зізнається дружина військового.
За цей короткий час удома Володимир встиг провідати батьків на кладовищі, побачитися з друзями й побути з рідними. Потім — знову на фронт, цього разу на Луганський напрямок
На момент вторгнення Володимиру було 59. Він був найстаршим у підрозділі, тому й отримав позивний “Дєд”.
«Його хлопці дуже поважали. Казали: “Ми без тебе не впораємось”. А він сам говорив: “Якщо запропонують залишитися далі, буду служити”. Це були його слова», — згадує Наталія.
Живе в серці, у вірші, у пам’яті
Останній дзвінок коханому відбувся ввечері 10 травня 2022 року.
«Він завжди казав мені: “Усе буде добре, я тебе люблю”. Я теж підтримувала його. Але сталося, як сталося. Ми ж не знаємо, що буде завтра, – ділиться пані Наталія. – Тримаюся, як можу. Люди кажуть — у тебе сила волі. А я просто не показую всього. Бо знаю — комусь можливо ще важче, ніж мені».
Цього ж дня Володимир Єременко загинув під час бою за Лисичанський нафтопереробний завод. Йому було 59 років. За життя він мав відзнаки за службу, а посмертно був нагороджений орденом “За мужність”. І сьогодні побратими Володимира не забувають про нього. Вони підтримують зв’язок із Наталією, телефонують, навідуються, а коли є можливість — приїжджають до Глухова, щоб вклонитися могилі "Дєда", як вони його називали з повагою і теплом.
У мирному житті Володимир був спокійною і доброю людиною. Любив рибалку, у якій знаходив втіху, і понад усе — свою онуку, яку разом із дружиною виховували з дитинства. Родина була для нього головною цінністю.
На пам’ять про чоловіка Наталія разом із донькою написали вірш.
Ви не кажіть, що я вдова.
Хоча, ночами гірко плачу, та бережу
В душі слова тому, кого вже не побачу…
Я відчуваю погляд той, ті очі, в них тепла багато.
Я знаю, поряд мій Герой, тільки не можу обійняти…
Ти всесвіт мені весь подарував.
Найкращий чоловік, люблячий тато.
Ради сім'ї старався, працював.
Поруч з тобою завжди було свято…
Ти своїм дітям душу віддавав.
Любив збирати за столом родину.
Завжди на позитиві, жартував,
Любив свій край і рідну Україну…
Пішов достойно в майбуття, тобі не буде забуття.
А поки пам'ять житиме в віках,
живим ти будеш в наших серцях.
Рідненький, ми сумуємо за тобою…
Історія Володимира Єременка – це один із серії матеріалів Глухів.City, присвячених полеглим захисникам і захисницям. Ми прагнемо зберегти спогади про Героїв через розповіді їхніх рідних. Ми віримо, що це допомагає формувати культуру пам’яті у часи війни та нести спомин про загиблих у серцях людей.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
