Іван — начальник медичної служби 16 окремого мотопіхотного батальйону 58 бригади. Він допомагав пораненим біля Глухова у перший день повномасштабного вторгнення, разом із батьком пройшов фронт і нині з памʼяттю про найріднішу людину продовжує рятувати інших. До Дня медика його історію розповіли в батальйоні.

Хто повідомляє: 16-й окремий мотопіхотний батальйон

У чому суть

Іван прийшов до війська контрактником іще у 2020 році. За часів АТО/ООС робота військових медиків була дещо легшою. Тоді навіть на ВОП, на лінію розмежування можна було заїхати звичайним авто, аби підвезти ліки хворому бійцю. Після початку повномасштабної війни – тільки броньована техніка і евакуація поранених.

«Вранці 24 лютого 2022-го наш батальйон прийняв перший бій повномасштабки під Глуховом на Сумщині. Ми евакуювали поранених, їх приймала цивільна лікарня – вона невелика районна, та там молодці, швидко зібрали лікарів, рятували бійців», – згадує Іван.

Поранених у тому бою біля мосту було багато, загиблий – один, механік-водій медчастини Михайло Несольоний, що виїхав на евакуацію. У першому ж бою на евакуацію поранених із начмедом поїхав його батько Анатолій Володимирович. Він був цивільним, але війну приймав близько до серця іще від 2014-го, багато волонтерив і казав синові перед вторгненням 24 лютого: «Як вони підуть, скажеш мені, що треба робити».

«У день вторгнення на ранок він мені подзвонив з парковки біля частини. Як я йому відмовлю? Це ж батько. Це було його рішення, інакше бути не могло би. Показав йому, як управляти МТ-ЛБ, і ми полетіли через місто на евакуацію», – розповідає Іван.

Його батько потім брав участь майже в усіх еваках медчастини, займався ремонтом техніки. Ось він на третьому фото разом із сином під Бахмутом. Цей шалений ритм не пройшов без сліда. Серце Анатолія Володимировича не витримало. Його пам’ятають у батальйоні ті, хто своїм життям завдячує відважній людині, яка не змогла лишатися осторонь боротьби за Україну.

Читайте також: Не витримало серце. У місті прощаються з військовим Анатолієм Стрельцовим

«Емоційно найтяжче, каже медик, – коли отримують поранення люди, з якими був близьким, дружив. За них хвилюєшся зазвичай найбільше. А з точки зору роботи по-своєму складно було на будь-якому напрямку, де він був із батальйоном».

Складно було під Бахмутом – багато людей, небезпечно вивозити. Так само під Білогорівкою було важко евакуювати поранених. У Серебрянському лісі були складні умови: ліс, болота, МТ-ЛБ почали виходити з ладу. Тут, на Харківщині – FPV дрони головна загроза, – каже Іван.

Крім поранених, по допомогу звертаються і бійці з «небойовими» хворобами, звичайно. Декому може здатися, що «цивільні хвороби» не варті уваги у війську, та в 16 батальйоні начальник медслужби уважно ставиться до кожного звернення. Бо хвороба нікуди не дінеться, якщо робити вигляд, що її нема. А допомога хворому – це якнайшвидше повернення його до строю.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp