Родинам полеглих воїнів вручили державні нагороди. Ордени «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів були присвоєні посмертно 25 захисникам та одній цивільній особі, які віддали своє життя за свободу та незалежність України.

Хто повідомляє: Глухів.City з посиланням на Шосткинську районну військову адміністрацію.

У чому суть

Серед нагороджених були наші земляки з громад Глухівщини — старший солдат Василь Неговоренко та солдат Микола Мищенко. Також орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно) отримав молодший сержант Олександр Мотильов, який навчався у Глухові. Крім того, цією ж нагородою відзначена й цивільна особа — соціальна робітниця Валентина Чеботарьова.

Про Василя Неговоренка

Василь Неговоренко народився 14 січня 2000 року. Закінчивши Баницький навчально-виховний комплекс, він вирішив пов'язати своє життя з військовою справою і у 2019 році підписав контракт.

Василь боронив Україну в складі одного з підрозділів Сухопутних військ, мав досвід виконання бойових завдань у 36-й бригаді морської піхоти. Його побратими знали його під позивним «Гром».

Автор: Глухівська міська рада

У повітряному командуванні «Південь» пишуть, що війна для нашого земляка була не просто боєм із противником, а боротьбою за справедливість. Він почав свій шлях в окремому полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення імені Івана Луценка.

«У 2023 році, як воїн полку, я викликався приєднатись до піхотинців на Херсонському напрямку», – розповідав Василь у лютому в інтерв’ю. – «Ми ретельно готувалися, тренувалися і були першою групою, яка форсувала Дніпро та зайшла в Кринки. Долали переправи між островами, де болотяна місцевість. Там не можеш копати вглиб, щоб зайняти позицію, тож просуватися було непростим завданням, однак ми впорались. А вже у самому селі росіяни ховалися по будинках, накриваючи нас вогнем з усього що мали під рукою. Це ворогу також не допомогло – ми вибили окупантів з позицій!».

У Кринках Василь отримав поранення, після чого повернувся до полку зв’язку та радіотехнічного забезпечення, деякий час проходив реабілітацію. Згодом працював у складі мобільної вогневої групи на Одещині – на зенітній установці ЗУ-23-2. Разом із побратимами збили кілька ворожих повітряних цілей, в тому числі ударні «шахеди».

Та щойно з’явилась можливість знову служити пліч-о-пліч з побратимами із Сухопутних військ – добровільно попросився про переведення. Він захищав країну на східному напрямку. Спершу знищував російських окупантів у боях під Роботино, а потім виконував завдання як оператор БпЛА. Керувати безпілотником Василя навчили у підрозділі, цієї справи він навчав також інших бійців.

Він розповідав, що любив ходити з побратимами у розвідку. Під час одного з зимових виходів до ворожих позицій, проглядали місцевість на предмет замінувань. В якусь мить над групою захисників «завис» ворожий FPV-дрон, але за кілька секунд його було збито – це зробив Василь.

На питання ким би міг стати, якщо не воїном, не довго думаючи захисник завжди відповідав: «Ніким іншим себе не бачу, лише захисником України!».

Про Миколу Міщенка

Микола Васильович народився 5 жовтня 1971 року в селі Перемога. Після навчання в місцевій школі здобув спеціальність зоотехніка. Відслуживши в армії, він працював у колгоспі, а згодом у ФОП "Скопенко", де відповідав за господарську частину.

Автор: Глухівська міська рада

У грудні 2022 року, усвідомлюючи небезпеку, що нависла над Батьківщиною, Микола добровільно став на захист рідної землі.

Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Петропавлівка Куп'янського району Харківської області він віддав своє життя за свободу України.

Його добрий і спокійний характер, готовність прийти на допомогу та відданість справі залишили глибокий слід у серцях тих, хто його знав.

Про Олександра Мотильова

Олександр Мотильов народився 23 жовтня 1995 року в селі Шатрище у вчительській родині. Після закінчення школи у 2013 році, де він був старанним учнем та здібним спортсменом, вступив до Глухівського коледжу. У 2018 році здобув спеціальність вчителя фізичної культури. Олександр активно брав участь у шкільних заходах, змаганнях з легкої атлетики, баскетболу, волейболу та футболу, за що мав численні нагороди.

У 2019-2020 роках Олександр проходив строкову службу в десантно-штурмовому батальйоні Збройних Сил України. Він зарекомендував себе як відповідальний військовослужбовець і отримав відмінні оцінки за індивідуальну підготовку. Згодом він вирішив залишитися в армії та підписав контракт.

З жовтня 2021 року брав участь у бойових діях на Донеччині та Луганщині. З початком повномасштабного вторгнення Олександр виконував складні бойові завдання на посаді командира гранатомета в найгарячіших точках. За сумлінне виконання обов'язків був нагороджений Грамотою командира військової частини та Відзнакою Міністра оборони України «Захиснику України».

Олександр був з багатодітної та дружньої родини. Завжди піклувався про батьків, сестер, племінників, а також свою кохану дружину. Усі, хто його знав — односельці, друзі, вчителі — згадують його як добру, світлу, комунікабельну людину з чудовим почуттям гумору. Він завжди був готовий допомогти та підставити дружнє плече.

28 вересня 2024 року молодший сержант Олександр Мотильов загинув, мужньо виконуючи свій обов’язок поблизу населеного пункту Васюківка Бахмутського району Донецької області.

Про Валентину Чеботарьову

8 серпня внаслідок російського обстрілу села Катеринівка, що на Сумщині, загинула 52-річна соціальна працівниця Валентина Чеботарьова. Вона отримала осколкове поранення в шию, коли їхала велосипедом до своїх підопічних – везла стареньким хліб.

Автор: Платформа пам'яті Меморіал

Жінка була співробітницею Центру надання соціальних послуг Березівської сільської ради, яка обслуговує і жителів сусідньої Шалигинської громади.

Люди, яким Валентина Чеботарьова везла 8 серпня хліб, через вік та стан здоров’я не в змозі дійти до магазину.

Валентина все життя провела у Катеринівці. Понад 20 років була соціальною працівницею, піклувалася про немічних та стареньких людей.

«Своїм чуйним та уважним ставленням до підопічних, сумлінністю й працьовитістю Валентина Чеботарьова здобула повагу та любов людей, якими опікувалася. Вони завжди з нетерпінням чекали її», – розповів заступник голови Сумської військової адміністрації Олег Коваль.

Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp