У кожному містечку чи селі є свої легенди: одні лякають, інші дивують, але всі тримають у собі щось незбагненне. На Глухівщині з покоління в покоління передають перекази про цілі села й церкви, що нібито пішли під землю, і про людей, які укладали угоди з темними силами. І серед цих історій — дві особливо загадкові. Більше читайте на сайті.
Прокляття Барвінкової гори
Історикиня Надія Зайцева розповідає, що на території Сліпорода, Есмані та Некрасового люди здавна переказували легенди про храми, які пішли під землю. У Сліпороді навіть показують криницю, що нібито утворилася саме там, де зникла церква.
«Якщо прикласти вухо до берега, можна було почути спів, — каже жінка. — А в Есмані іноді долинав дзвін, якого давно вже не було».
Та найвідомішу легенду, за словами історикині, пов’язують із Барвінковою горою — поблизу села Вікторове. Тут у давнину було городище раннього залізного віку, де існувало поселення ще в сьомому-четвертому столітті до нашої ери.
«Колись, дуже давно, — розповідає Надія Зайцева, — тут стояло місто, яким правила цариця. У неї був десятирічний син, улюбленець народу. Біля міста було озеро, де діти купалися. Одного дня хлопчик утопився. Розбита горем мати прокляла свій народ, і тоді озеро висохло, а місто пішло під землю. На його місці виріс барвінок — квітка, що нагадувала очі загиблого хлопчика».
Під час археологічних розкопок на Барвінковій горі справді знаходили артефакти, що підтверджують існування поселення. Але вчених дивує те, що життя там зникло раптово, і вже не відновлювалося після четвертого століття до нашої ери.
«Перекази кажуть, що прокляття можна зняти, — додає пані Надія. — Але зробити це може лише хлопчик десятирічного віку, який на необ’їждженому жеребці об’їде гору й витягне з землі кам’яного стовпа».
Угода з дияволом: історія Івана Роботи
Таємниці нашого краю не обмежуються давніми поселеннями. Існує ще одна легенда, що має документальні сліди в архівах. Історія про канцеляриста 18 століття Івана Роботу — людину, яка, за переказами, підписала угоду з нечистим, аби збагатитися.
«Темної ночі, коли він був у трансі, до Івана з’явилася істота з мідними очима. Це був Лукавий. Він пообіцяв допомогу, якщо Іван підпише угоду кров’ю. Той вагався, але погодився», – переповідає краєзнавець Микола Гурець.
Після цього Іван помчав на північ, до Глухова, тодішньої столиці Лівобережної України, щоби сховати свідчення свого падіння. За архівними записами, він залишив розписку на перехресті доріг. Та вже за кілька днів козаки знайшли документ — карту з написом про передачу душі й тіла демону.
Суд постановив відправити канцеляриста до монастиря для духовного виправлення. Та навіть після покаяння угода залишилася непорушною. Оповідали, що в сорок Іванових років Лукавий прийшов забрати своє. Відтоді кожен чоловік із роду Роботи помирав рівно на четвертому десятку.
«Коли йому виповнилося рівно сорок, — каже краєзнавець. — Його знайшли мертвим на болоті. Обличчя було застигле, як маска страху. Казали, нечистий прийшов забрати своє».
Пані Надія зауважує: у реальних документах жодних згадок про родове прокляття немає. Та історія Івана Роботи — не вигадка. В архівах дослідник Олександр Мірошниченко справді знайшов карну справу під назвою «Про колодника Івана Роботу, що відступив від Бога й віддав себе демону». Із документів відомо, що Іван, освічений канцелярист без статків, просив у диявола “споможення” — невелику надбавку до платні. Його прохання записане кров’ю й підписане власноруч. Коли картку знайшли, Івана судили, але у скоєному він не зізнався.
«Покарання для нього було радше моральним, — пояснює Надія Зайцева. — Його відправили до монастиря під нагляд духовного отця — аби він переосмислив свій шлях».
Історія Івана Роботи нагадує притчу про Фауста — людину, що шукала порятунку, але звернулася не до тих сил. Та різниця в тому, що ця історія народилася не в книгах німецького письменника Гете, а тут — у самому серці Глухова. Говорячи про легенди, пані Надія додає.
«Є такий вислів “легенди не обманюють”. Тобто це закодована інформація, яку не так просто зрозуміти. Ми передаємо ці оповіді з покоління в покоління, зберігаючи щось, що колись було реальністю. Але розшифрувати це — поки що не можемо».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
