Будівельне – село на пагорбі серед лісів Глухівщини. Звідси видно і густу зелену смугу дерев, і лінію кордону. Колись ці краєвиди дарували спокій, а тепер нагадують про небезпеку, бо саме там, за лісом, живе ворог, що щодня випалює прикордоння.
За останні тижні російські дрони знищили десятки будинків у Будівельному. Деякі вулиці спорожніли, інші – тримаються попри страх. Серед тих, хто лишався у селі до останнього, – родина Севрюк. Їхній дім, який стояв тут понад тридцять років, згорів після влучання безпілотника.
Про те, як росіяни нищили Будівельне та як родина рятувалася від дронів, – читайте та дивіться далі на сайті.
Ховалися від дронів серед кукурудзи
«Коли ми їхали дорогою, нам подзвонили й сказали: “не їдьте в село – вашу вулицю обстрілюють. Будинок сусідки вже згорів”», – згадує Світлана Севрюк свій останній візит у рідне село Будівельне Глухівської громади. Тоді вона з чоловіком Миколою повернулася додому за найнеобхіднішим. Подружжя потрапило під атаку FPV-дронів. Вибиралися пішки через кукурудзяне поле, під гул двигунів безпілотників і звуки вибухів.
«Що було робити? Кіт – удома, документи – у підвалі. Ми не збиралися їхати на зовсім. Але сталося так, що довелося пробиратися через поле, через кукурудзу, щоби швидко забрати кота, документи та вкинути в сумки все, що могли забрати з собою на ходу», – каже жінка.
Фотографія зроблена того дня, коли подружжя тікало від дронів. Із собою вони змогли забрати лише чотири сумки, в одній з яких був домашній кіт.
Знищували село за селом
З початку осені 2025 року росіяни інтенсивно випалюють прикордонні села Глухівщини. До цього, розповідає пані Світлана, вони вже зруйнували сусідній Студенок – село спорожніло після щоденних атак. Розуміючи, що черга може дійти й до них, Світлана з чоловіком почали готуватися. Потрохи перевозили речі в орендований будинок в іншому селі. За кілька місяців Будівельне повторило долю Студенка, каже жінка. Зараз тут десятки зруйнованих будинків і покинутих дворів. 7 жовтня росіяни спалили й будинок родини Севрюк.
«Нам забракло часу, – говорить жінка. – Встигли вивезти лише трохи картоплі, моркви, буряка та дещо з одягу. На жаль, все інше: меблі, газова плита, штори, паласи – майже все згоріло дотла»
Вінчальні ікони, врятовані подружжям з їхнього будинку
В останній день у Будівельному Світлана на власні очі бачила, як по їхній вулиці влучили три дрони. Вже згодом дізналася, два поцілили у медпункт, третій – у будинок сусідів.
«Я стояла й бачила: крізь блакитне небо летить безпілотник. До будинку залишалися лічені метри, пікірування – і страшне. Однак він різко розвернувся, і стався вибух. Прилетіло по медпункту. Ми з чоловіком схопили все, що могли, і кинулися через городи за село. Знову чуємо гул, летить! Ми впали в кукурудзу. Другий вибух. Це тривало секунди, але час ніби тягнувся в меду: ноги не йдуть, а паніка жене тебе вперед», – розповідає переселенка про момент, коли їй здавалося, що це були останні миті її життя.
Пекельні пташки
Світлана каже, за роки війни в Будівельному вони бачили все: артилерію, «гради», міномети, КАБи. Але не думали, що найстрашніше – це крихітні безпілотники, які точково випалюють усе до тла. Саме такими дронами росіяни знищили дім родини, у якому Севрюки прожили понад тридцять років.
«Ці запалювальні дрони, які я сама бачила, невеликі — десь як кришка від шестилітрової каструлі. Проте вони здатні підпалити будинок буквально з першої-другої спроби», – зазначає жінка.
Світлана показує фотографію свого зруйнованого будинку. Згоріло все: залишилися лише обгорілі цегляні стіни та попіл
Зруйнували дім, але не зламали родину
До війни життя родини Севрюк у Будівельному було спокійним. Вони переїхали сюди ще в дев’яностих – облаштували дім, посадили город, тримали господарство. Земля тут родюча, повітря чисте, а саме село, розповідає Світлана, стоїть на пагорбі й потопає у лісах.
«Завжди любила це село і люблю досі. Подобається його ландшафт і розташування, багато зелені. Воно на висоті: тут неймовірна краса в будь-яку пору року, яку завжди хотілося зняти на фото чи відео».
Повним людей Будівельне залишалося навіть після початку повномасштабного вторгнення росії. У перші роки село не дуже чіпали, тож люди намагалися триматися за звичне життя. Місцеві мешканці працювали на вапняному заводі, який діяв аж до 2023 року. Все змінилося, каже Світлана, коли обстріли почастішали й оголосили евакуацію.
«Склалося враження, ніби село вимерло: не вистачало дитячого крику і сміху. Воно занурилося у тишу, у такий кокон, де кожен був сам по собі».
Попри періодичні обстріли родина не хотіла покидати дім. Севрюки навчилися жити під звуки війни: прислухалися, з якого боку вибухи, ховалися в підвал, часом ночували там. Згодом почало «прилітати» вже по їхній вулиці.
«28 лютого 2023 року міномети вдарили спершу по городах на нашій вулиці, – каже Світлана та додає. – Пізніше прилетіло по будинках перед школою. Це завдало значних, хоч і не смертельних, пошкоджень».
Нині родина Севрюк поступово адаптується до життя в іншому селі на Глухівщині. Після втрати дому, вони мріють знову посадити город, зробити квітник біля хати. Поруч із ними ті, з ким разом пережили страшні дні, – двоє песиків і кіт на прізвисько Сірий. Їх Світлана та її чоловік Микола врятували з Будівельного.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
