У селі Баничі на Глухівщині є будинок, який досі зберігає тепло рук свого господаря. Кожна деталь тут нагадує про Віталія Рогозу — утеплені стіни, квіти на ґанку, альтанка з металевими гронами винограду. Раніше тут жила родина, тепер — тиша. Лише мати загиблого воїна, пані Валентина, доглядає господарство, яке її син будував майже все життя.
«Тут усе його руками зроблено. Коли купив дім — були голі стіни, а він усе переробив, щоби родині було добре. А пожити не встиг…» — тихо каже вона.
«Він був людиною, на яку можна покластися»
Майже 20 років Віталій Рогоза працював гірничим майстром на Глухівському кар’єрі кварцитів. У селі його знали як спокійну, надійну людину, яка завжди приходила на допомогу. Коли почалося повномасштабне вторгнення, він разом з односельцями організував чергування, щоб уберегти Баничі від мародерства та підтримати порядок у громаді.
Його дружина, Анна, уже служила у війську. Тому коли в лютому 2023-го Віталію принесли повістку, він не вагався — сказав матері, що йде захищати країну.
«Він мені зателефонував і сказав, що хоче поговорити. Я одразу відчула, що щось не так. Потім прийшов, сів і повідомив, що йде на війну, – згадує пані Валентина. – Я плакала два тижні. Але що зробиш?».
У війську: старший стрілець-оператор і людина, яка підтримувала всіх
На передовій Віталій служив старшим стрільцем-оператором. Про бої матері багато не розповідав — беріг її. Але телефонував щодня: вранці, ввечері, між виїздами: «Мамо, у тебе все добре? Що ти сьогодні їла? Якщо будеш виходити на вулицю, то одягнись тепліше».
Навіть перебуваючи за сотні кілометрів, він хвилювався за рідне село. Коли росіяни починали обстрілювати Баничі, Віталій переживав, щоби матір була у безпеці.
Був у нього й легший бік характеру — уміння підтримати гумором, об’єднати людей. Він готував для побратимів, розповідав матері, як вони ловили рибу й смажили картоплю.
«Він був кухарем у бригаді, любив готувати для інших. Казав, що йому не складно. Хлопці картоплі начистять, а він їм то борщ зварить, то суп, — посміхається пані Валентина крізь сльози. — І готувати любив, і людей любив. У нього і в мирному житті було багато друзів, і в армії з багатьма здружився».
Останній дзвінок і чорна звістка
За службу Віталій Рогоза був відзначений нагородами «Ветеран війни» та «За мужність» ІІІ ступеня — обидві посмертно.
15 травня 2024 року він загинув під Вугледаром, виконуючи бойове завдання. За три дні до цього востаннє телефонував матері.
«Я вже хвилювалася, бо він не дзвонив. А потім зайшла кума з дітьми. Я їй кажу “Свєта, нічого від Віталіка немає, чомусь мовчить”. А потім дивлюся, сусіди прийшли… Я все зрозуміла. Дітей хоронити — найстрашніше, — каже жінка і додає. — Віталій любив життя, він хотів жити. Йому тільки 50 було».
Нездійснені мрії
Після загибелі сина пані Валентина доглядає його дім. Каже, самотньо, але рятують приїзди онуки Марії та маленького правнука Данила, якому лише рік. Віталій знав, що стане дідусем, але побачити дитину вже не встиг.
«Віталій, коли в останній раз приїжджав додому, то вже знав, що донька вагітна. Проте побачити онука не встиг. Даня народився 30 вересня… Він схожий на Віталіка».
Щойно мова заходить про онука та правнука, пані Валентина розквітає в посмішці. Її рука вже тягнеться до телефону: вона хоче показати фото Данила, підкреслюючи його схожість із Віталієм.
На подвір’ї біля будинку Віталія досі стоять складені вулики — сірі від часу. Це одна з останніх мрій чоловіка: після війни він хотів розводити бджіл. А ще — побачити Чорне море.
«Він був хоробрий. Любив Україну. І людей любив. Ніколи не ховався за чужими спинами», — каже пані Валентина наостанок про сина.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту “Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО “Агенція розвитку локальних медіа АБО”. Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії.
Історія Віталія Рогози – це частина з серії матеріалів Глухів.City, присвячених полеглим захисникам і захисницям. Ми прагнемо зберегти спогади про Героїв через розповіді їхніх рідних. Ми віримо, що це допомагає формувати культуру пам’яті у часи війни та нести спомин про загиблих у серцях людей.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
