Кінець грудня зазвичай асоціюється зі святами, планами й очікуванням нового року. Але для Світлани Маслюк цей час став періодом тривоги, поїздок, кабінетів і відповідей, яких вона боялася почути. Поки навколо готувалися до свят, вона шукала інформацію про свого сина Сергія Блохіна, звʼязок із яким обірвався 28 грудня.
Глухівчанин Сергій Блохін не був кадровим військовим і не мав медичної освіти до повномасштабної війни, але коли потрібно було йти захищати країну, то зробив це, залишивши мирне життя. Історію Сергій розказали його мати та побратим.
Замість голосу сина – автовідповідач
Щовечора Сергій Блохін телефонував своїй мамі. Цієї традиції він дотримувався і в цивільному житті, і коли вдягнув однострій. 28 грудня 2023 року пані Світлана вперше не отримала дзвінок від сина.
«Я чекала до десятої вечора – дзвінка не було. Набираю – не відповідає, тільки чула “Абонент не може прийняти ваш дзвінок…”. Пишу побратиму – те саме. Тоді я одразу зрозуміла: щось трапилось», – згадує пані Світлана.
30 грудня, напередодні Нового року, Світлана пішла до військкомату. Каже, коли довкола всі готувалися до свят, вона хотіла лише одного – дізнатися, що з її сином.
«У військкоматі сказали: ідіть у поліцію, пишіть заяву про зникнення. Там перевірили по реєстрах і з’ясували, що він уже числиться безвісти зниклим. Сказали, що знайшли тіла дванадцяти військових і, ймовірно, серед них мій син. Після 31 грудня ніхто не працював. Тому вже 3 січня ми поїхали до Дніпра, у морг», – розповідає жінка.
Тоді тест-ДНК показав, серед загиблих не було сина Світлани.
«А раптом це помилка?»
Після цього почалися місяці пошуків та віри. Мати воїна згадує, вона телефонувала в шпиталі Києва, Полтави та Дніпра, зверталася до координаційного штабу, надсилала листи, чекала відповідей.
Світлана публікувала фото сина в усіх групах пошуку зниклих. Вірила, каже, що хтось упізнає його обличчя і дасть бодай якусь звістку, де він і що з ним.
Офіційне підтвердження загибелі Сергія Блохіна надійшло 24 лютого 2024 року.
«Відтоді свят для мене не існує. Поки всі готувалися до Нового року, я переживала суцільний кошмар. Я вірила і досі вірю: а раптом це помилка? Раптом це не він?», – ділиться пані Світлана.
Подароване життя ціною власного
Сергій Блохін загинув в Авдіївці внаслідок мінометного обстрілу опорного пункту разом із ще дванадцятьма військовими.
Побратим глухівчанина, Олександр, розповів пані Світлані: у момент атаки її син взагалі не мав бути на позиції. Вони вдвох мали піти по мастило для генератора, але Сергій відправив іншого, а сам залишився перебирати медикаменти.
«Казав, що з відстані близько чотирьохсот метрів усе палало й диміло. Був мінометний обстріл, і підійти туди вже було неможливо», – згадує слова Олександра Світлана.
Плани, що згоріли під Авдіївкою
До повномасштабного вторгнення Сергій не мав ані військового, ані медичного досвіду. Він працював у Глухові на підприємствах «Модуль» та «Електропанель», згодом переїхав до Сум.
Мати згадує: Сергій захоплювався комп’ютерами, ремонтував техніку, любив природу, малював.
«Він планував жити в Сумах. Хотів житло, хотів власну родину. У нього все було в планах. А вийшло так… що ні сім’ї, ні дітей», – ділиться жінка та додає, що син встиг тільки завести кота на прізвисько “Персик”.
«Подарунок» на 31-річчя
На початку повномасштабної війни Сергій повернувся з Сум до Глухова – хотів бути ближче до рідних у найважчий час. Згодом знову поїхав працювати в обласний центр.
У серпні, напередодні дня народження, Сергій отримав повістку в маршрутці.
«Він пішов до військкомату і не відмовився, хоча можливість була. Його мобілізували перед 11 серпня. А 13-го, у свій день народження, він уже був на навчанні й у частині. Такий от подарунок», – розповідає мати.
Сергій став до лав 116-ї окремої механізованої бригади на посаду командира бойової машини. Згодом він пройшов навчання на парамедика, після якого відправився на Донецький напрямок. Його служба тривала чотири місяці. За цей час він знайшов близького друга – Олександра, з яким мати Сергія Світлана підтримує зв’язок і досі.
«Ми разом навчалися, разом проходили медичну підготовку і разом виконували бойові завдання. Він робив речі, які здавалися дивними. Під час обстрілу, коли стіна сипалася, Сергій казав: “Мені не подобається, що вона сипеться”, – знаходив шпалери й клеїв їх за кількасот метрів від ворожих позицій. Звучить смішно, але такий він був – унікальним. Він не міг просто сидіти на місці», – розповідав побратив у відеозверненні.
Справа — Сергій, зліва — його найкращий друг і побратим Олександр.
Час, що зупинився
Сергію Блохіну був 31 рік. Він мріяв про власне житло в Сумах, про родину, мав кота на кличку Персик. На згадку про сина мати Світлана зберігає його годинники, бо інші особисті речі згоріли в Авдіївці. Військовий передала в музей, а цивільний залишила собі. Час на них зупинився, як і роки життя сина.
Пам’ять про Сергій береже і його побратим.
«Він часто повторював, щоби підтримати: “Це всього лише сон. Це всього лише сон”. Ми сміялися, хоча навколо постійно стріляли й було смертельно небезпечно. Мені його дійсно дуже не вистачає. Мій мозок довго не хотів приймати, що Сергій загинув. Це величезна втрата – для родини, для армії, для держави. Зараз ми вже нічого не можемо змінити. Ми можемо тільки пам’ятати», – підкреслив Олександр.
У грудні 2024 року Сергія Блохіна посмертно нагородили орденом «За мужність» III ступеня.
На фронті він мав позивний «Бьорн» – так хлопці прозвали його за любов до однойменного енергетика. Тепер на свята мама Світлана приносить улюблений напій сина не додому, а на його могилу.
Історія Сергія Блохіна – це частина з серії матеріалів Глухів.City, присвячених полеглим захисникам і захисницям. Ми прагнемо зберегти спогади про Героїв через розповіді їхніх рідних. Ми віримо, що це допомагає формувати культуру пам’яті у часи війни та нести спомин про загиблих у серцях людей.
Публікація стала можливою за підтримки уряду Великої Британії в межах проєкту “Посилення інформаційної екосистеми в малих громадах України шляхом підтримки незалежних локальних медіа”, що впроваджується ГО “Агенція розвитку локальних медіа АБО”. Погляди, висловлені в цій публікації, є позицією автора(-ів) і можуть не збігатися з офіційною позицією уряду Великої Британії’.
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
