Вони не хотіли вірити, що почнеться повномасштабна війна, бо все життя мешкали поруч із кордоном. Але о четвертій ранку 24 лютого 2022 року сумнівів уже не лишилося — поряд тривають бойові дії. За два роки обстріли з околиць дійшли просто під будинок родини Кучерявих у Бачівську. Загиблі тварини й евакуація під вогнем — історія Марії Кучерявої, яка змушена була залишити дім на прикордонні Есманьської громади.
«Коли з пушок стріляють, то відразу зрозуміло, що це війна»
Поки за вікном двір засипає снігом, усередині будинку Марії Кучерявої — тепло. Жінка порається біля печі, щоби мороз не відчувався в її новій оселі.
У цьому домі, в одному з сіл Березівської громади, пані Марія мешкає близько двох років. Вона — переселенка з прикордонного Бачівська на Есманьщині. Села поблизу однойменного пункту пропуску, через який у лютому 2022 року російські війська прорвали український кордон.
«Увечері по телевізору сказали, що буде наступати Росія. Ми, звісно, не повірили, адже все життя прожили поряд. А о четвертій годині вже почули… Коли з пушок стріляють, то відразу зрозуміло, що це війна. Вони по трасі, по центральній, йшли — від нас це приблизно два кілометри до центральної траси. Всі в шоці були», — каже пані Марія.
Таким Бачівськ був до бойових дій
Рік після початку повномасштабного вторгнення життя в Бачівську, згадує Марія Кучерява, було більш-менш стерпним. Росіяни, каже жінка, обстрілювали околиці, але до села не долітало. Так тривало до 8 березня 2023 року. Того дня пані Марія з чоловіком їздила до Глухова, а коли поверталися додому — почули вибухи.
«Відвезли речі, поверталися назад. Тоді ще ожеледиця була — якраз на 8 березня. Нас розвернуло біля вежі. Ми метрів двісті проїхали, там у нас родина друзів жила — вони виїхали в Шостку. Ми до них під’їхали, тільки в хату зайшли — і перший приліт туди якраз, де нас розвернуло. Це було з міномета».
«Страшно було. Це не передати»
З кожним днем, каже переселенка, обстріли ставали все ближчими. А 30 грудня 2023 року прилетіло просто під будинок родини Кучерявих.
«Чотири метри від вікон. Я перед вікном сиділа у кріслі, чоловік — на дивані. Він тільки скабку біля вікна витягнув, на диван сів — і одразу приліт, секунда. Тридцять першого прилетіло вже по вулиці вночі. Це були майже постійні обстріли по селу. І артилерія, і міномети, і дрони — вже все було».
Бачівськ до війни
Бачівськ після початку війни
У квітні 2024 року родина Кучерявих врешті вирішила евакуюватися з Бачівська. Все, що змогли, зібрали в машину та причіп.
«Якраз виїжджали — й під обстріл потрапили біля Товстодубового. Але виїхали. Як це було? Страшно було, дуже страшно. Це не передати. Хто цього не пережив, той не зрозуміє. Я думаю, ті, хто таке пережив, ті, хто мої земляки, ті, хто зараз виїжджає, ті, хто там залишився… дай Боже їм сил і терпіння. Це страшно».
У Бачівську пані Марія займалася домом, а її чоловік працював в аграрному підприємстві. Подружжя тримало господарство. Частину худоби продали, іншу втратили через бойові дії.
«Курей половину побило. По двору ходили — приліт, і все, кури попадали. Собака — це наших друзів. Нашу вбили. Вона лежала якраз під вікном. У нас такий кудлатий пес був. Так вийшло, що його вбило».
«Шкода було залишити, ось і вивезли»
У новий дім, у селі Шевченкове, родина Кучерявих забрала кішку Мурку та собаку Тайсона.
«Сидіти, сидіти, ну сядь, який ти характерний. Він у нас типу охоронець — не любить чужих, не підпускає», — говорить Марія, звертаючись до пса.
Тайсон
«Це наші друзі привезли — теж у машину і вивезли. Шкода було залишити, ось і вивезли. Вони живуть у Шостці, у квартирі, і забрати його туди не можуть, тому він залишився тут. А ви думаєте, чого він так реагує? Чи літає щось, чи вибухи… Він сильно реагує. Він був контужений. У них з міномета прилетіло у двір, він у вольєрі був. Лапу ветеринар зашивав, і контузія була. Тепер він сильно реагує».
Подружжя потрохи приводить до ладу новий будинок, ремонтує господарські споруди. Тут завели курей та поросят, тримали кролів і гусей.
«Відгородили двір, відремонтували стару будівлю, двір під навіс зробили, підвал відремонтували. Усе це поступово ремонтували. Тут дрова лежать, птиця є», — розповідає жінка.
«Годувати, звісно, важкувато — зерно дороге. Там ми сіяли своє, було набагато простіше. На новому місці завжди тяжко. Добре, що сусіди хороші, відгукуються, миролюбні. Завдяки їм ми, напевно, так потроху звикаємо. Але додому дуже хочеться».
Слідкуйте за нами у соцмережах: Telegram, Facebook, Instagram, Viber, WhatsApp
